15
Зміст
1. Допустимі екологічні завантаження і екологічна ємкість території
1.1 Екологічні навантаження
1.2 Гранична екологічна ємкість території
2. Система державних екологічних стандартів
2.1 Сучасний стан довкілля
2.2 Екологічні стандарти
1. Допустимі екологічні завантаження і екологічна ємкість території
1.1 Екологічні навантаження
Екологічне нормування - система стосунків, що виявляє ГДК шкідливих речовин.
Для оцінки чинників і ефектів дії на середовище необхідно користуватися встановленими критеріями: значеннями ГДК, рівнів екологічних навантажень, викидів і скидань. При визначенні цих критеріїв враховуються геофізичні і економічні можливості по обмеженню викидів. Висока якість середовища зберігається, якщо зміни її стану відбуваються в межах кордонів, званих допустимими, і невеликі зміни якості середовища не впливають на її нормальне функціонування. За первинне береться фоновий стан середовища за відсутності обурюючої дії за середніх метеорологічних умов. Відмінність між гранично допустимим і фактичним станом середовища складає екологічний резерв довкілля. Він характеризує її здатність до відновлення, відтворенню і є основою для розрахунку допустимих навантажень. Розрізняють два підходи визначення допустимих навантажень: санітарно-гігієнічний і екологічний підходи. Вони розрізняються рівнем вимогою.
До критеріїв оцінки відносної небезпеки поширення в ОС різних забруднень відносять гранично допустиму концентрацію (ГДК), гранично допустимий викид (ГДВ) і стрес-індекс. А також гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень (МДР), кризисні екологічні ситуації (КЕС) і ін.
ГДК встановлюється головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендується відповідними організаціями, комісіями на основі результатів складних експериментів, а також відомостей, отриманих в час або після різних аварій, катастроф і так далі
ГДК в різних країнах часто відрізняється, хоча і трохи.
ГДК полютанта -- це таке його вміст в довкіллі, який не знижує дієздатності і самопочуття людини, не шкодить його здоровю в умовах постійного контакту, а також не викликає негативних наслідків в наступного покоління.
При визначенні ГДК враховують не лише рівень дії забрудників на здоровї людини, але і їх дію на живі організми. Результати дослідів показують, що будь-які дози, що перевищують звичний фон, вже шкідливі.
ГКВ - це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викида в повітря за одиницю часу, аби концентрація забрудників повітря на кордоні санітарної зони не була вища чим ГДК.
Стрес-індекс враховує обєм шкідливих речовин, що поступають в довкілля тобто міра контакту з людиною, міру їх шкідливої дії на природу, людину і обєкти його господарської діяльності.
На поширення забруднень впливає також географічне положення регіону, його довкілля і природні умови. Ландшафт, погода, місце розташування, довколишні обєкти - ці і інші чинники відповідають за швидкість поширення і концентрацію речовин в повітрі.
Система параметрів, що характеризують кордон гранично допустимого.
1) Нормативи гранично допустимих рівнів зміни середовища:
а) ГДК;
б) ПДУ (рівні).
2) Нормативи ПДВ (дії). Гранично допустимі викиди у водоймища, атмосферу, грунт.
3) Нормативи ГДЕН (екологічних навантажень).
4) Нормативи витягання корисних компонентів з властивостей природи: корисних копалини, комплексне використання відходів, врожайність сільськогосподарських культур.
5) Нормативи надійності заходів (інженерних споруд) з точки зору їх дії на довкілля.
6) Параметри допустимості природоперетворення підприємств (осушення, забудова).
7) Показник стійкості природних комплексів і їх компонентів.
8) Поширення речовини в довкіллі.
Поширення забруднень обумовлене природними процесами і залежить від фізико-хімічних властивостей речовин; від фізичних процесів, повязаних з їх перенесенням, біологічних процесів, що беруть участь в глобальних процесах круговороту речовин. Циклічні процеси в окремих природних системах.
1.2 Гранична екологічна ємкість території
Гранична екологічна ємкість території - нормативна величина. Екологічна ємкість територій є межею, яка не має бути порушений в процесі виробництва і розселення людей. Без оцінки екологічної ємкості територій неможливе вироблення науково обґрунтованих рекомендацій по розвитку продуктивних сил країни і розробки як чисто природоохоронної стратегії, так і стратегії стійкого розвитку.
Екологічна ємкість території визначається, з одного боку, сукупністю природних компонентів - повітряного басейну, водоймищами, земельними площами і запасами ґрунту, флорою і фауною, з іншої - потужністю потоків біогеохімічного круговороту, швидкістю атмосферного газообміну, поповнення обємів чистої води, процесів ґрунтоутворення, продуктивністю біоти.
Для того, щоб було забезпечено стійкий розвиток, сумарне антропогенне навантаження не повинне перевищувати потенціал природних систем. У свою чергу антропогенний вплив складається з двох основних чинників: щільність населення і техногенної насиченості території. Показник для класифікації територій - ергодемографічний індекс (ЕДІ):
ЕДІ = 7 х 10-6 х / RSS|, де
- середня щільність населення територій, чол./км2 ;
- середня щільність населення країни, чол./км2;
- загальна витрата палива і паливних еквівалентів електроенергії на даній території, тут/год;
Rs - сумарна сонячна радіація, тут/км2 рік;
S - площа території, км2.
У поняття екологічної ємкості території входить екологічна техноємкість території - узагальнена характеристика території, кількісно відповідна максимальному техногенному навантаженню, яке може витримати і переносити в перебігу довгого часу сукупність реципієнтів і екологічних систем території без порушення їх структурних і функціональних властивостей. Екологічна техноємкость території (ЕТТ) кількісно визначається сумою екологічних техноємкістей компонентів природного комплексу (атмосфери i=1, гідросфери i=2, і педосфери, тобто поєднання ґрунту і біоти - i=3). При розрахунку показника ЕТТ необхідне знання порогових ефектів і тривалість дії техногенних чинників. Розрахунок ЕТТ заснований на допущенні, згідно якому ЕТТ складає долю загальної екологічної ємкості території, визначувану коефіцієнтом варіації відхилення складу середовища від його природного рівня і його коливань. Перевищення даного рівня мінливості вважається отриманим за рахунок антропогенних дій, що досягли межі стійкості природного комплексу даної території.
Обєктивніший показник - норматив гранично допустимого навантаження (ГДНТ). Він відрізняється від ЕТТ тим, що в першому враховується ще і соціальна цінність обєктів, що випробовують техногенне навантаження. Розрахунок заснований на обмеженні техногенного навантаження граничною можливістю природного комплексу території зберігати цілісність екосистем і якість середовища шляхом перетворення сонячної енергії для процесів самоочищення і регенерації.
Вочевидь, якщо природоємність виробничого комплексу території не перевищує ГДНТ, то дану територію можна вважати благополучною. Інакше відбувається руйнування природного середовища території.
Жоден з органів влади не має права скоректувати норматив ПЕЕ у бік збільшення. У загальному випадку визначення нормативу ПЕЕ повинно враховувати наступні цільові установки:
- створення сприятливого для людини природного довкілля і забезпечення кожної людини соціальне прийнятним рівнем вжитку «екологічних благ» (зон відпочинку, природних резервацій);
- забезпечення умов збереження і відтворення асиміляційної здатності природного середовища.
Соціальні чинники, стратегічні установки території або регіону враховуються на наступному етапі, коли від показника ПЕЕ переходить до наступного показника - допустимого рівня забруднення (ДУЗ).
Перехід від ПЕЕ до ДУЗ означає облік регіональних особливостей при формуванні екологічної стратегії.
Цей перехід набуває особливо важливого значення в умовах суверенітету територій, є відправною точкою міжреспубліканських (і міжрегіональних) стосунків з приводу трансграничного перенесення забруднення. ДУЗ визначається на базі ПЕЕ, але в основі його знаходяться власні цілі соціально-екологічної політики республіканських і територіальних утворень. ДУЗ менше, ніж ПЕЕ.
Територіальні освіта, обмежена рамками адміністративних кордонів, має можливість внести певну специфіку до екологічної стратегії, але специфіка стратегії повинна мати свої межі, що полягають в наступному:
- встановлення величини ДУЗ;
- розподіл дозволів на викид (ліцензій на викид), встановлення лімітів викидів, якщо рівень забруднення не перевищує ДУЗ;
- регулювання механізму передачі квоти, передбаченої дозволом на викид (ліцензією), від одного підприємства до іншого (на тій стадії, коли починається перехід до торгівлі правами на забруднення).
Специфічними є екологічні проблеми для зон, де розміщені обєкти підвищеної риски: атомні електростанції, крупні хімічні підприємства. Для обєктів подібного роду критерій не збільшення рівня забруднення (не перевищення ДУЗ) трансформується.
Для територій, що відносяться до зон риски, це означає, що не повинна збільшуватися вірогідність того, що станеться аварія хоч би на одному з обєктів.
2. Система державних екологічних стандартів
2.1 Сучасний стан довкілля
Сучасний стан довкілля свідчить про те, що екологічні проблеми обумовлені двома основними чинниками:
марнотратним використанням природних ресурсів, яке знижує продуктивність біосфери, і забрудненням, яке загрожує всьому живому, в першу чергу благополуччю людини і його здоровю.
Мірою поєднання екологічних інтересів в здоровому і сприятливому для життя природному середовищі з економічними інтересами суспільного прогресу Закон України “О охороні природного довкілля” (ст.ст. 31-33) називає екологічні стандарти і нормативи.
Мета екологічної стандартизації і нормування - це встановлення комплексу обовязкових норм, правив, вимог по охороні природного Довкілля, використанню природних ресурсів і забезпеченню екологічної безпеки (ст. 31).
Державні стандарти визначають поняття і терміни, режим використання і охорони природних ресурсів, методи контролю за станом природного довкілля, вимоги по запобіганню шкідливій дії забрудненого природного довкілля на здоровї людей, інші питання, звязані з охоронного природного довкілля і використанням природних ресурсів (ст. 32).
Відповідно до Декрету Кабінету міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” (ст. 4) нормативні документи по стандартизації діляться на:
- державні стандарти України;
- галузеві стандарти;
- стандарти науково-технічних і інженерних суспільств і союзів;
- технічні умови;
- стандарти підприємств.
2.2 Екологічні стандарти
Правила вживання стандартів на території України встановлює Державний комітет України із стандартизації, метрології і сертифікації.
Виконання екологічних стандартів є обовязковим і охороняється чинним законодавством. Так, за випуск, реалізацію продукції, яка в результаті порушень вимог стандартів, санітарних норм, є небезпечною для життя і здоровя людей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100% вартості випущеної або реалізованої продукції.
Екологічні нормативи є системою і включають:
а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в природному довкіллі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного і іншої шкідливої дії на природне довкілля, граничний допустимий вміст шкідливих речовин в продуктах харчування;
б) гранично допустимі викиди (ПДВ) і скидання в природне довкілля забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливої дії фізичних і біологічних чинників.
Законодавством України можуть встановлюватися також нормативи використання природних ресурсів і інші екологічні нормативи.
Центральне місце серед перерахованих екологічних нормативів займають нормативи гранично допустимих концентрації (ГДК) шкідливих речовин в атмосфері, водоймищах, ґрунтах, і нормативи гранично допустимих викидів (ПДВ) шкідливих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення.
Якщо перший вигляд екологічних нормативів дає характеристику екологічної обстановки в республіці, області, місті, районі без вказівки джерела дії, то друге - передбачають конкретне джерело такої дії.
“Нормативні ПДВ шкідливих речовин в атмосферу, водоймища, грунт, надра і шкідливих інших хімічних, фізичних, біологічних дій на природне довкілля встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншої шкідливої дії, для кожної моделі транспортних і інших пересувних засобів і установок. ПДВ визначаються на рівні, при якому викиди забруднюючих речовин і інші шкідливі дії від конкретного і всіх інших джерел в даному районі з врахуванням перспективи його розвитку не приведуть до перевищення ГДК, що діють в даному районі”.
Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони природного довкілля, Міністерством охорони здоровя і іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.
На базі екологічних стандартів і екологічних нормативів Закон України “О охороні природного довкілля” предявляє до господарюючих субєктів наступні екологічні вимоги (ст. 51-56):
- до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, вводить до ладу і експлуатації підприємств, споруд і інших обєктів;
- при вживанні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин і інших препаратів;
- від неконтрольованої і шкідливої біологічної дії: акустичного, електромагнітного, іонізуючого і іншої шкідливої дії фізичних чинників і радіоактивного забруднення;
- від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами;
- до екологічної безпеки транспортних засобів.
Спеціальні екологічні вимоги Закон передбачає також при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, вживанні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем;
відносно військових, оборонних обєктів і військової діяльності; при розміщенні і розвитку населених пунктів.
У всіх перерахованих випадках законодавчо передбачається поєднання екологічних інтересів з економічними, шляхом встановлення відповідних стандартів і нормативів, виняток становлять зони надзвичайних економічних ситуацій і природні території, що особливо охороняються, і обєкти.
На думку Петрова В.В., перша категорія територій утворюється для запобігання деградації природного середовища, що йде, відновлення, якщо це можливо, втрат в природному середовищі. Друга - для збереження природного середовища від негативної дії економічної дії (ст. 60-64), тому для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних і інших окремих районів можуть встановлюватися строгіші нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин і інших шкідливих дій на природне довкілля.
“Не дивлячись на діаметральну протилежність в частині стану довкілля, правовий режим цих територій має одну загальну рису - повна або часткова заборона господарською або іншій діяльності, що перечить цілям і завданням території, що охороняється”.
Якщо екологічні стандарти і нормативи є мірою поєднання екологічних інтересів з економічними, то економічний механізм охорони природного довкілля покликаний створити умови для розвитку як у виробників, так і громадян дбайливого відношення до природи, виробити у субєктів права відношення до неї з позиції - не нашкодь. Він включає комплекс заходів по економічному стимулюванню охорони довкілля, нормуванню господарської дії на довкілля, екологічну експертизу, екологічні вимоги при розміщенні, проектуванні, експлуатації виробничо-господарських обєктів, екологічний контроль, відповідальність і відшкодування збитків.
Формування нового економічного механізму природокористування і фінансування природоохоронних заходів при переході до ринкових стосунків повинне, - на думку заст. міністра охорони природного довкілля України В.Шевчука, - стати органічною складеною системою управління і регулювання економіки.
При цьому головним складеним економічного механізму, - вважає він, - мабуть:
- плата за спеціальне використання природних ресурсів;
- плата за забруднення природного довкілля;
- система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний і місцевий бюджети, природоохоронні фонди, банки, засоби підприємств, іноземні інвестиції і так далі).
Фінансування заходів щодо охорони природного довкілля на території міста, району, області, республіки Законом України “О| охороні природного довкілля” (ст.ст. 42, 47) передбачається республіканськими і місцевими позабюджетними фондами охорони природного довкілля, а також за рахунок республіканського бюджету України, Республіки Криму і місцевих бюджетів, засобів підприємств, установ і організацій, добровільних внесків і особистих засобів.
Місцеві позабюджетні фонди охорони природного довкілля утворюються в межах єдиного позабюджетного фонду відповідної Поради народних депутатів за рахунок:
а) платежів за забруднення природного довкілля;
б) грошових стягнень за порушення норм і правил охорони природного довкілля, санітарних норм і правил і збиток, заподіяний порушенням законодавства про охорону природного довкілля в результаті господарської або іншій діяльності, понадлімітне використання природних ресурсів;
в) цільових і інших добровільних внесків підприємств, установ і організацій і громадян;
г) вступів від реалізації конфіскованого відповідно до законодавства майна, яке було предметом екологічного правопорушення.
Республіканський позабюджетний фонд охорони природного довкілля утворюється за рахунок:
а) відрахувань з місцевих позабюджетних фондів охорони природного довкілля, розмір якого визначається Верховною Радою України;
б) добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян і інших вступів.
Засоби місцевих і республіканських позабюджетних фондів охорони природного довкілля можуть використовуватися лише для цільового фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень, а також заходів для зниження дії забруднення природного довкілля на здоровї населення.
Негативні чинники економічного стимулювання повязані з вилученням частини коштів господарюючих субєктів. Центральною ланкою тут є система платежів за спеціальне використання природних ресурсів. Згідно ст. 41 Закону платежі підрозділяються на два види: спеціальне використання природних ресурсів (землею, надрами, водами, лісами, тваринним світом) і за забруднення довколишньою природною сиві (викиди, скидання, розміщення відходів і інші види шкідливої дії).
Порядок і розмір платежів за спеціальне використання природних ресурсів встановлюється спеціальним законодавством. Плата за використання землі, наприклад, встановлюється на рівні закону (Закон України “Про плату за землю”, Закон Республіки Криму “Оплаті за землю”), а прісних водних ресурсів - Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року N75.2.
Порядок визначення плати і стягування платежів за забруднення природного довкілля затверджений постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р., N18 і від 7 липня 1992 р., N373 за:
- викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;
- скидання забруднюючих речовин в поверхневі води, територіальні і внутрішні морські води, а також підземні горизонти, у тому числі скидання, вироблювані підприємствами через систему комунальної каналізації;
- розміщення відходів в природному довкіллі.
Платежі за викиди і скидання забруднюючих речовин і розміщення відходів в природному довкіллі взимаються з підприємств незалежно від форм власності і відомчої приналежності.
Розміри вказаних платежів встановлюються Урядом Криму, облвиконкомами, Київською і Севастопольською міською адміністрацією на підставі лімітів викидів і скидань забруднюючих речовин і розміщення відходів і нормативів плати за них.
Враховуючи місцеві умови, Порада Міністрів Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міська державна адміністрації можуть звільняти підприємства, організації і установи від платежів за викиди і скидання забруднюючих речовин, вироблюваних у межах граничний допустимих викидів і скидань.
Розміри платежів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами встановлюються на підставі нормативів плати за ці викиди і кількості використаного пального.
Міністерство охорони природного Довкілля України встановлює загальні по території Криму, областей або окремих районів, а також міст республіканського підпорядкування ліміти:
- викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення;
- скидань забруднюючих речовин в територіальні і внутрішні морські води, а також поверхневі води республіканського значення.
Ліміти викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення, скидань забруднюючих речовин в територіальні і внутрішні морські води, поверхневі води республіканського значення, а також розміщення відходів, що наводять до забруднення природних ресурсів республіканського значення, встановлюються для підприємств органами Міністерства охорони природного довкілля України у формі видачі дозволів на викиди і скидання забруднюючих речовин і розміщення відходів.
Ліміти скидань забруднюючих речовин в поверхневі води місцевого значення і розміщення відходів, що наводять до забруднення природних ресурсів, окрім віднесених до ресурсів республіканського значення, встановлюються для підприємств за поданням органів Міністерства охорони природного довкілля України в порядку, визначеному Верховною Радою Криму, обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) Порадами народних депутатів.
Ліміти викидів і скидань забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюються на один рік і доводяться до підприємств не пізніше за 1 липня попереднього року.
Нормативом плати за викиди і скидання забруднюючих речовин і розміщення відходів в межах встановлених лімітів є розмір плати за одну тонну конкретної забруднюючої речовини або класу забруднюючої речовини.
За викиди і скидання забруднюючих речовин і розміщення відходів в межах встановлених лімітів встановлюються базові нормативи плати і коефіцієнти, що враховують територіальні екологічні особливості.
Вказані нормативи і коефіцієнти розробляються і затверджуються Міністерством охорони природного довкілля за узгодженням з Міністерством економіки і Міністерством фінансів України.
За понадлімітні викиди і скидання забруднюючих речовин і розміщення відходів встановлюється підвищений розмір плати на підставі базових нормативів плати, коефіцієнтів.
|
