План
1. Лексика і лексикологія
1.1. Слово як одиниця мови
1.2. Виникнення слів.
1.3. Лексема і словоформа.
1.4. Природа лексичного значення слова.
2. Фразеологізми як особливий вид лексики
2.1. Походження фразеологізмів
1. Лексика і лексикологія
Лексика (грец. lexikos «словниковий») -- це словниковий склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини і кожній із них присвоюємо назву-замінник. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією.
Усі слова мови становлять її лексику (словниковий склад). Лексикою називають також певну частину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика термінологічна, лексика побутова, лексика емоційна і т. д. Найбільше багатство кожного суспільства -- його мова, а в мові -- її словниковий склад. Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. В українській мові лише загальних назв (разом із термінами) кількасот тисяч. А якщо врахувати й те, що багато слів мають не одне, а кілька значень, то стане зрозумілим, наскільки неосяжна лексика високорозвиненої мови. («А мова -- як море», -- сказав письменник С. Плачинда, маючи на увазі лексику.)
З розвитком знань про світ мова невпинно зростає. До речі більшість слів у мові становлять спеціальні слова, повязані з різними галузями знань, культури, виробництва тощо, і приблизно десята частина -- це загальновживані слова.
Словниковий склад мови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношенні. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання. Слова якнайтісніше повязані з позамовною дійсністю, складові частини якої вони позначають і на зміни в якій оперативно реагують, відбиваючи широкий соціально-історичний досвід носіїв мови. І тому лексична система є найрухливішою, наймобільнішою складовою частиною мови: у ній постійно виникають нові слова, нові значення в існуючих словах, а окремі слова стають застарілими, рідковживаними, а то й зовсім забуваються, залишаючись тільки в писемних памятках. Коли ми говоримо про те, що мова повязує минулі покоління із сучасними, зберігає й передає минулий досвід, то маємо на увазі насамперед слова, лексику.
Багата, розвинена лексика забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожного окремого індивіда, що володіє цим багатством.
Розділ мовознавства, який вивчає лексику мови, називається лексикологією. Лексика може вивчатися: з погляду словникового складу мови в цілому, його кількісного обсягу, походження, системи (власне лексикологія); з погляду значення слів, природи і типів цих значень (семасіологія); з погляду походження слів, змін у їхньому значенні й звуковому оформленні, їх звязків з іншими словами цієї мови та інших, споріднених з нею (етимологія).
Окремо розглядаються власні назви людей та місцевостей їхнє походження й первісне значення (ономастика), стійкі сполучення слів, їхній склад і значення (фразеологія). Це менш важливе значення для функціонування мови має теорія й практика укладання словників (лексикографія).
Основний предмет лексикологічних досліджень -- слова та фразеологічні одиниці.
1.1. Слово як одиниця мови
Слово -- центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують або для слова й у слові (фонеми та морфеми), або завдяки йому (речення).
Задовільного, логічно бездоганного визначення слова мовознавча наука ще не має, хоча мовці завжди чітко відчувають і виділяють у мовленні окремі слова. Це зумовлено тим, що, ло-перше, слова в мові дуже різні за своїм значенням і функціями, а по-друге -- визначення, яке підходить для однієї мови, часто не придатне для іншої.
Найбільш точно й стисло окреслив слово французький мовознавець А. Мейє (1866--1936): «Слово -- це вираження асоціації певного значення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню». Проте навіть це визначення далеко не досконале: у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку, і від словосполучення, з іншого; не враховано існування в мові багатозначних слів.
Певне значення (зміст, поняття) властиве не тільки слову, а й морфемі (наприклад, у слові безхмарний реальне значення мають і префікс без-, що вказує на відсутність чогось, і корінь -хмар-) та фразеологічному словосполученню (пекти раків, передати куті меду, мати олію в голові), яке складається з двох і більше слів. Є багатозначні слова (голова на плечах, голова колони, голова зборів). є слова, зокрема займенники (він, такий, стільки), які не мають самостійного лексичного значення набувають його тільки в контексті. Отже, значення не є Означальним для слова, хоч і обовязковим.
Не можна вважати визначальною рисою слова і його цільноформленість (непроникність). Наприклад, дієслово читати в складеній формі майбутнього часу (буду читати, читати (буду) виступає в розчленованому вигляді. Складена форма вищого ступеня порівняння прикметників може виражатися двома частинами: більш поміркований, менш придатний.
Основна відмінна риса слова, якою воно відрізняється і від морфеми, і від словосполучення, -- це наявність у ньому певного граматичного значення. Наприклад, наведена вище форма буду читати -- дійсний спосіб, майбутній час, перша особа однини. Граматичне значення має і прислівник швидко (належить до певної частини мови), і прийменник над (крім того, що належить до певної частини мови, ще й вимагає після себе орудного або знахідного відмінка). А в нерозкладному фразеологічному словосполученні гнути кирпу, що передає одне значення «зазнаватися», граматичні значення має кожне слово (гнути -- дієслово, неозначена форма і т. д.; кирпу -- іменник, жіночий рід і т. д.). Поза контекстом займенник він не має лексичного значення, а граматичні значення має: займенник, чоловічий рід, називний відмінок, однина.
Отже, слово -- це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є будівельним матеріалом для речення.
Якщо розглядати слово з погляду психології, то це -- мінімальний звуковий (чи графічний) подразник, який викликає у свідомості людини певне уявлення -- реальний або нереальний образ. Наприклад, словосполучення книжка на столі і книжка під столом викликають у свідомості різні уявлення, бо в них такими мінімальними подразниками виступають, крім іменників книжка і стіл, що повторюються в обох висловах, два різні прийменники на і під. Саме вони й визначають різницю в значенні обох словосполучень, і це дає підставу сприймати їх як окремі слова.
1.2. Виникнення слів.
Слова виникають по-різному. Назва кенгуру, наприклад, виникла через непорозуміння. Коли англійці запитували в Австралії тубільців про назву дивовижних тварин, яких вони побачили тут уперше, ті, не знаючи англійської мови, природно відповідали: «не розумію», що для англійців звучало як «кенгуру». А такі слова, як ампер, вольт, ват, -- це переведені до розряду загальних назв прізвища видатних учених.
Кілька назв створили окремі особи: слово газ придумав у XVII ст. голландський учений Ван-Гельмонт; слово ліліпут належить англійському письменникові Джонатанові Свіфту; від чеського письменника XX ст. Карела Чапека пішло слово робот; слово мрія українській мові дав Михайло Старицький (його він утворив від дієслова мріти «ледь виднітися, мерехтіти»).
Однак подібні випадки найменувань поодинокі, нетипові. Звичайно ж назви виникають стихійно.
Люди виділяють у предметі якусь суттєву для них у цей час ознаку і роблять її представником усього предмета. Як писав О. Потебня, «слово виражає не весь зміст поняття, а одну з ознак, саме ту, яка видається народному поглядові найважливішою». Наприклад, колись учні писали на окремих аркушах паперу, але хтось здогадався зшити їх -- і за цією ознакою предмет дістав назву зошит. Тепер аркуші скріплюють металевими скобками або склеюють, проте назва залишається незмінною -- зошит.
Яку ознаку той чи інший народ покладе в основу назви, залежить і від його фантазії, і від особливостей світосприймання. Ту саму комаху українці назвали досить ніжно коник (мабуть, тому, шо скаче), французи -- la sauterelle (букв.: «скакунка»; означає також «сарана»); англійці -- grasshopper (букв.: «травяний стрибунець»); росіяни -- кузнечик («малий коваль» -- за звуком).
Ознака предмета, покладена в основу його назви, називається внутрішньою формою слова. Внутрішня форма передається за допомогою морфем (коренів, суфіксів, префіксів). Внутрішня форма -- це мотивованість назви (наприклад, місяць жовтень, бо все жовтіє; олівець, бо колись стрижень для нього виготовляли з олова). З часом слова можуть втрачати свою внутрішню форму і стають немотивованими (наприклад, тепер уже ніхто не відчуває звязку слова жир із жити; поліно, полин, попіл із палити тощо, хоча колись такий звязок був самоочевидний)
1.3. Лексема і словоформа.
Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова терміна слово недостатньо. Тому в лексикології використовують ще поняття лексема й словоформа.
Лексема -- це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприклад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значеннями («частина тіла», «керівник установи», «передня частина колони» і т. п.) становлять одну лексему -- голова. Лексема -- це узагальнене, абстрактне поняття.
Словоформа -- це окреме слово в певній граматичній формі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем -- це одна лексема, але чотири різні словоформи.
1.4. Природа лексичного значення слова.
Слово, як правило, має одне чи більше лексичних значень, тобто має свою семантику. Семантика -- це смислова сторона мовних одиниць: слів, словосполучень, фразеологізмів, морфем.
Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють історично закріплену у свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем.
Наприклад, коли француз чує слово baton, у його уяві постає палка, а коли ми чуємо слово батон, то уявляємо білий хліб довгастої форми.
У нашій свідомості існує ідеальне (не дзеркальне) відображення світу. Ми можемо уявити будь-який предмет або явище, тобто вичленувати його із суцільної картини, зосередити на ньому увагу (наприклад, яблуко). І коли з цим образом рефлекторно зєднується звуковий комплекс (набір звуків -- [йаблуко]) і цей звязок закріплюється в нашій свідомості, виникає слово з певним лексичним значенням. У памяті утворюється стійкий образ певного звукового комплексу (образ слова), який щоразу, коли його чуємо, викликає в уяві образ того самого предмета реальної дійсності.
Реальний предмет (чи явище) як обєкт найменування називається денотатом (позначуваним). Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві -- це сигніфікат (позначка, об раз). Сигніфікат, повязуючись з образом слова, стає лексичним значенням слова. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явише), завдяки сигніфікатові пригадуємо його назву. 1 навпаки, коли чуємо назву, через образ слова активізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).
Таким чином, лексичне значення і звукова форма слова виступають як нерозривна єдність, у якій лексичне значення -- ідеальний зміст, а звукова форма -- матеріальна оболонка.
Лексичне значення слова не мотивується його звуковою формою, як, скажімо, вміст торбини не зумовлюється її формою чи матеріалом, з якої її виготовлено (значення слова мотивується його морфемним, а не звуковим складом). Однакові за звуковим складом слова в різних мовах звичайно мають різне значення. Наприклад, латинське слово pes означає «нога», а не «пес»; німецьке слово rot означає «червоний», а не «рот». А однакові предмети (чи явища) у різних мовах називаються по-різному: в українській -- стіл, у німецькій -- Tisch [ti§], у французькій -- table [tabl], в англійській -- table [teibl] тощо.
Мотивовані природними звуками тільки звуконаслідувальні слова, і то лише частково: у різних мовах звуки навіть тієї самої тварини передаються по-різному. Українському звуконаслідувальному слову гав-гав відповідає німецьке wau-wau, англійське bow-bow, французьке gnaf-gnaf, італійське bau-bau; український півень співає кукуріку, російський -- кукареку, німецький -- kikeriki, французький -- сосогісо, шведський -- kukeliku, англійський -- cock-a-doodle-doo.
На образ реального предмета (сигніфікат) можуть накладатися додаткові враження, оцінки (мовби дивимося на предмет-денотат через кольорові окуляри). Такий додаток до денотата називається конотатом (супроводом), а додаткове емоційне чи стилістичне значення слова -- конотативним, тобто супровідним (на відміну від основного -- денотативного). Наприклад, у слові яблучко денотативне значення -- «плід яблуні» (як і в слові яблуко), конотативне -- пестливе ставлення мовця до названого предмета (такого значення в слові яблуко немає).
Межі значення слова окреслюються в його відношеннях До інших слів, близьких за значенням. Наприклад, значення слова вечір, з одного боку, обмежується значенням слова день («уже не день»), а з другого -- значенням слова ніч («ще не ніч»). Так само підліток -- «уже не дитина», але «ще не юнак». Значення слова уточнюється також контекстом, який відсікає одні сторони значення й активізує інші. Наприклад, досить різне значення має слово чорний у словосполученнях чорна сажа, чорна хмара, чорний хліб, чорний хід, чорний день.
Слово і називає конкретні предмети, явища, й узагальнює водночас. Наприклад, словом книжка можна позначити як певну якусь книжку (Подай мені книжку), так і книжку взагалі (Книжка -- джерело знань).
Поняття. Коли ми чуємо, наприклад, слово лід, у нашій уяві виникає твердий, прозорий, дуже холодний кристал або застигла, холодна, блискуча гладінь ставка чи річки. Це лексичне значення слова. Але якщо подумаємо, то пригадаємо, що лід -- це вода у твердому, кристалічному стані, якого вона набуває при температурі, нижчій за 0 °С, і т. д. Це поняття про лід.
Поняття -- результат узагальнення суттєвих ознак обєкта чи низки однорідних обєктів дійсності. Поняття в нашій свідомості повязане як із сигніфікатом, так і з образом слова. Воно активізується і тоді, коли ми спостерігаємо якийсь Предмет (чи явище), і тоді, коли ми чуємо назву предмета |чи явища).
Поняття про предмет впливає на сигніфікат, тобто загострює нашу увагу на тих ознаках предмета, які є справді розрізнювальними, визначальними в його розпізнанні (наприклад, при розрізненні блідої поганки і подібної до неї печериці). Так поняття входить у лексичне значення слова (у свідомості не лише окремих людей, а й усього суспільства), і Лексичне значення не обовязково передбачає також наявність поняття (наприклад, не кожна людина має поняття про компютер, хоча знає, що це таке і навіть може користуватися ним). Поняття ж обовязково повязується з лексичним значенням, яке у свідомості людини виступає організуючим центром для вичленуваних суттєвих ознак, з яких формується поняття.
Слово узагальнює (тобто виступає представником багатьох однорідних предметів) на двох рівнях: на рівні сигніфіката -- за зовнішніми, поверхневими ознаками -- і на рівні поняття -- за внутрішніми, суттєвими властивостями.Наприклад, якщо на рівні сигніфіката в обсяг слова дерево ми зараховуємо й банан, то на рівні поняття ця рослина включається в обсяг слова трава (в Енциклопедичному словнику дано таке визначення: «Банан -- рід багаторічних травянистих рослин»).
Поняття утворюється на основі життєвого досвіду як індивіда, так і суспільства в цілому. Воно формується привязано до слова і виражається ним. Проте не всі слова можуть виражати поняття. Зокрема не виражають понять вигуки (ой, ах, кукуріку), займенники (він, такий, стільки), власні назви (Марія, Іваненко).
Слово, яке звучить, асоціюється зі словом, яке зберігається в памяті (звуковий чи графічний образ слова), а образ слова в памяті повязаний і з сигніфікатом, і з поняттям. Так ми впізнаємо відомі нам слова, які звучать, розуміємо їхнє лексичне значення і водночас активізуємо поняття про позначувані ними предмети. І навпаки. Коли ми бачимо якийсь предмет, зіставляємо його із сигніфікатом (узагальненим образом У памяті), якщо треба, звертаємось до поняття про нього, ідентифікуємо його, потім рефлекторно через повязаний із сигніфікатом образ слова пригадуємо його назву і називаємо словом.
У процесі розвитку мови, у постійному спілкуванні людей між собою слова можуть набувати й інших, похідних номінативних значень. Наприклад, слово теплий первісно, очевидно, означало лише температуру, середню між гарячою і холодною: тепла вода, теплий дощ, тепле повітря, тепле проміння сонця. Потім це слово стало вживатися й стосовно тих предметів, які добре зберігають тепло, наповнені теплом {тепла хата, теплий будинок), добре захищають від холоду, зігрівають (теплий одяг, тепла хустка). А згодом це значення приємності, комфортабельності поширилося й на стосунки між людьми і стало означати «такий, що виражає доброзичливе ставлення, прихильність, приязнь» (тепла зустріч, тепле слово, теплий погляд, теплі почуття).
Нове значення слова спочатку сприймається як побічне, невластиве йому. Але з часом люди звикають до такого значення, і воно в їхньому сприйманні стає таким само номінативним, притаманним цьому слову, властивим йому й поза контекстом, як і його первинне значення. Іноді таке похідне значення може стати навіть основним, як це трапилося, наприклад, зі словом основа. Колись воно означало «поздовжні нитки, відповідно натягнуті, щоб, запускаючи поміж них поперечну нитку -- уток, ткати полотно». Походить воно від дієслова снувати: пряжу, щоб вона стала основою, снували на снівниці -- спеціальному ткацькому пристрої. Тепер слово основа означає насамперед «нижня опора чого-небудь» (основа будинку, основа для перекриття), з якого виникло значення «те, на чому що-небудь тримається, ґрунтується, що є найважливішою частиною, провідним принципом, джерелом виникнення, розвитку чого-небудь» (наукова основа, основа художнього твору, основи знань, основи моралі).
Таким чином, два та більше номінативних значень можуть передаватися одним словом. Одне з цих значень -- первинне, інші -- похідні, і водночас всі вони є прямими для такого слова.
Частина слів обмежена у своїх звязках з іншими словами не тому, що таких звязків між відповідними явищами немає в обєктивній дійсності, а тому, що інше поєднання цих слів не узвичаєне в мові. Тобто цим словам властиве фразеологічне значення -- значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строго визначеними словами. Наприклад, прикметник карий вживається тільки у двох словосполученнях: карі очі, карий кінь; в іншому поєднанні (скажімо, «каре волосся», «карий плід каштана») це слово позбавлене будь-якого змісту. Тим часом прикметник темно-брунатний, що позначає той самий колір, що й карий, таких обмежень у своєму значенні не має: темно-брунатне волосся, темно-брунатний плід каштана, темно-брунатні очі. Так само можливі лише поєднання: гнідий кінь, буланий кінь, вороний кінь, булатна сталь, булатний меч, булатна шабля, валовий продукт, валовий збір зерна, заплющити очі, жито (пшениця, ячмінь)
Лише у фразеологізмах у сучасній українській мові вживаються такі слова, як, наприклад, байдики (бити байдики), облизень (піймати облизня), лизень (лизень злизав), відкош (дати відкоша), лігма (лігма лежати) тощо. Поза такими словосполученнями ці слова втрачають будь-яке лексичне значення.
Іноді слово, не обмежене у своєму вживанні, одного із значень набуває лише в стійкому, фразеологічному словосполученні. Так, слово теплий має значення «вигідний» тільки У фразеологізмі тепле місце; слово похилий має значення «дуже старий» лише в словосполученні похилий вік; слово віmep має значення «дурість» тільки у вислові вітер у голові.
Разом із тим слово в реченні може поєднуватися з іншими словами без урахування звязків, що існують між предметами і явищами в обєктивній дійсності. Тоді воно набуває невластивого йому значення, яке сприймається лише в певному контексті: теплий передзвін заводів (М. Рильський), море сміху (С. Васильченко), клубок болю (М. Стельмах), пяно гойдали головами соняшники (Ю. Му шкетик), / вродиться така шарманка (Григорій Тютюнник). Таке значення слова називається контекстуальним. Контекстуального значення найчастіше набуває слово, вжите переносно для емоційної -- позитивної чи негативної -- характеристики особи, предмета, явища.
2. Фразеологізми як особливий вид лексики
Термін «фразеологія» має два значення:
розділ мовознавства, що вивчає стійкі сполучення слів, їхній склад, будову та значення;
сукупність стійких сполучень слів -- фразеологічних одиниць певної мови.
Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею, або фразеологізмом. У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики.
Фразеологізм складається не менше як із двох слів -- компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова: багатіти думкою, камінь спотикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гармат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею.
Серед мовознавців поки що немає єдиної думки, які мовні утворення слід зараховувати до фразеологізмів. Очевидно, слід розрізняти фразеологізми у вузькому розумінні (власне фразеологізми, або фразеологізми) і в широкому розумінні (фразеологічні вирази).
Власне фразеологізми своїм лексичним значенням рівнозначні окремим словам або словосполученням: бути на сьомому небі -- почуватися щасливим; брати за душу -- розчулювати; робити з мухи вола -- перебільшувати; мокрим рядном накрити -- лаяти; права рука -- найближчий помічник; мороз іде поза спиною -- страшно, як сніг на голову -- зненацька. Вони характеризуються образністю і водночас нерозкладністю лексичного значення, співвіднесеністю його з певним цілісним сигніфікатом. Наприклад, у реченні Треба ж до такої міри втратити глузд, щоб повірити, начебто можна чинити такі речі -- палити, топтати чужу землю, нищити народ і потім сухим вийти з води (Ю. Бедзик) фразеологізм сухим вийти з води викликає в уяві лише образ води та сухого одягу як натяк, але повністю й чітко усвідомлюється як поняття «уникнути покарання».
Для власне фразеологізмів властиве певне емоційно-експресивне забарвлення. Наприклад, прислівник тривожно лише констатує стан людини, тим часом фразеологізм коти шкребуть на серці має ще й виразне конототивне забарвлення, викликає певні емоції: Ніби все правда і правильно, а десь на серці коти шкребуть (В. Собко).
У фразеологічних виразах слова більшою мірою, у власне фразеологізмах, зберігають своє індивідуальне значення. Самі фразеологічні вирази, як правило, позбавлені певного емоційно-експресивного забарвлення. Але вони, як і власне фразеологізми, функціонують у мовленні як готові, усталені поєднання двох або більше слів.
До фразеологічних виразів належать:
· мовні кліше і штампи: ринкові реформи, соціальна програма, сфера обслуговування, мати велике значення;
· складені найменування: річ у собі, коефіцієнт корисної дії, адамове яблуко (борлак), грудна жаба, білий гриб, м яка вода, Чорне море;
· прислівя та приказки: Вовків боятися -- в ліс не ходити. З, великої хмари малий дощ буває;
· крилаті вислови: Борітеся -- поборете (Т. Шевченко). Лиш боротись -- значить жить (Франко).
Фразеологія формувалася протягом століть, акумулюючи в собі життєвий досвід народу. У фразеологізмах найбільшою , мірою виявляється національна специфіка мови, вони становлять найобразніше частину її лексики. Фразеологізми з однієї мови на іншу, як правило, дослівно не перекладаються.
2.1. Походження фразеологізмів
На перших порах сучасні фразеологізми виступали як вільні словосполучення. Але, часто вживаючись (нерідко в переносному значенні), вони набули форми сталих зворотів. Перетворення сполучень слів на стійкі одиниці мови, рівноцінні лексемам, називається лексикалізацією.
Велика кількість фразеологізмів виникла із словосполучень на позначення вчинків людини в різних ситуаціях, родинних стосунків, реалій побуту: водити за ніс, кліпати очима, копилити губи, мотати на вус, протуркотіти вуха, розмахувати кулаками після бійки, бити себе в груди, хапатися за соломинку, гнути спину, танцювати від печі, ковтати слину, махнути рукою, зіпнутися на ноги, руки сверблять, склавши руки, пальчики оближеш, як за рідного батька, з молоком матері, свій брат, з одного тіста, як горохом об стіну, горох з капустою, як медом по губах, по саму завязку, казанок варить, облизати макогона, за одним рипом, купи не держиться.
Значне місце посідають фразеологізми, що виникли на основі спостережень за явищами природи, тваринним та рослинним світом: як вітром здуло, свіжим вітром повіяло, пустити за вітром, як грім з ясного неба, хмари згущуються, витати в хмарах, з дощу та під ринву, обдало морозом, радий сонце прихилити, ждати біля моря погоди, не бачити смаленого вовка, хитрий лис, заяча душа, як кіт наплакав, перелітний птах, розправляти крила, мокра курка, курям на сміх, комар носа не підточить, ґедзь укусив, на вербі груші, блекоти наїстися.
Є фразеологізми, у яких відбилися різні історичні обставини: вільний козак, козацьке сонце, наче татарська орда, голо як би татари пройшли, наче на турка йде, мудрий як лях по шкоді, привязався як москаль, голити в москалі, здирати шкуру, кат із ним, не взяв його кат.
Проте більшість фразеологізмів своїм виникненням завдячують різним ремеслам, видам діяльності людей -- таким, як: робота в сільському господарстві {прокласти першу борозну, орати переліг, перти плуга, одягати вуздечку, випускати віжки зі своїх рук, де не посій, там і вродиться, посіяти паніку, знаходити сокиру під лавкою, як пяте колесо до воза, повертати голоблі); ковальське ремесло (кувати вухналі зубами, брати в лещата, попадати в лещата, дати гарту, як ковальський міх, як молотком ударити); рибальство (пійматися на гачок, піддаватися на вудку, заманити в свої сіті, битися як риба в сітях); ткацько-прядильне ремесло (розмотувати клубок, клубком ставати в горлі, нитка увірвалася, лежати в основі); кравецтво, шевство (білими нитками шитий, по нитці доходити до клубочка, як нитка за голкою, шукати голку в сіні, розплутувати вузол, з голочки, на один копил, правити на свій копил, міняти шило на швайку); транспорт (входити в колію, давати зелену вулицю, ставити на рейки, на всіх парах, натискати на всі педалі, давати задній хід, спускати на гальмах, брати на буксир, без керма і вітрил, на повних парусах, пливти за течією, тримати курс, кинути якір, рятівне коло); фінансово-торговельні операції (зводити рахунки, акції ростуть, скидати з рахівниці, брати на свій рахунок, показувати товар лицем, перший сорт, купить і продасть); військова справа (гострити меч, схрестити мечі, ламати списи, тримати порох сухим, переходити в наступ, брати на озброєння, влучати в ціль, брати з бою, викликати вогонь на себе); театрально-музична сфера (грати роль, помінятись ролями, сходити зі сцени, опускати завісу, під завісу, номер не пройде, попадати в тон, як по нотах, фальшива нота, співати з чужого голосу, співати стару пісню, інша музика); картярство (відкривати карти, сплутати карти, ставити на карту, карти в руки, козир у руках, останній козир, робити ставку, іти ва-банк, підкласти свиню) тощо.
Багато фразеологізмів зявилося на релігійному ґрунті: земний рай, проспати царство небесне, пройти через пекло, пекельні муки, як з хреста знятий, шлях на Голгофу, віддати Богові душу, дзвонити в усі дзвони, на ладан дихати, одним миром мазані, рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
Помітний слід у фразеологізмах залишили народні звичаї, обряди, вірування, забобони: дістати гарбуза, на рушник стати, звязати руки, як засватаний, пускати ману, зуби заговорювати, вставати на ліву ногу, виносити сміття з хати, з легкої руки, дорогу перейти. Стали фразеологізмами окремі характерні словосполучення з народних пісень, казок, оповідей: біле личко, чорні брови, тихі води і ясні зорі, молочні ріки й кисельні береги, казка про білого бичка, лисичка-сестричка, на злодієві шапка горить, язиката Хвеська, Кощій Безсмертний, товчеться, як Марко по пеклі; так то так, та з хати як.
|
