25

Р Е Ф Е Р А Т

з латинської мови

на тему:

«Іменник»

2008

ПЛАН РОБОТИ:

Граматичний склад латинської мови -------------------------------------------------- 2 ст.

Іменник. Число і рід. --------------------------------------------------------------------- 4 ст.

Відмінки ------------------------------------------------------------------------------------ 4 ст.

Типи відмінювань ------------------------------------------------------------------------- 4 ст.

Перша відміна ----------------------------------------------------------------------------- 6 ст.

Друга відміна ------------------------------------------------------------------------------ 8 ст.

Третя відміна ----------------------------------------------------------------------------- 11 ст.

Третя приголосна відміна -------------------------------------------------------------- 13 ст.

Третя голосна відміна ------------------------------------------------------------------ 14 ст.

Третя змішана відміна ------------------------------------------------------------------ 16 ст.

Деякі особливості третьої відміни --------------------------------------------------- 17 ст.

Правила роду і важливіші винятки -------------------------------------------------- 18 ст.

Список використаної літератури і джерел ----------------------------------------- 25 ст.

Граматичний склад латинської мови

По своїй граматичній будові латинської мови належить до мов синтетичного (флективного) типу. Це значить, що, на відміну від мов з аналітичним ладом, граматичні відносини виражаються в ньому головним чином за допомогою зміни форми слова - надбавкою до основи суфіксів і флексій (закінчень).

У мовах синтетичного типу слово одночасно виступає як лексична і граматична одиниця, оскільки змінна флексія слова (особові закінчення в системі дієвідмін, відмінкові закінчення в системі відмін тощо) визначає його відношення до інших слів речення. Наприклад, legit (він читає), legitis (ви читаєте); форма librum (знахідний відмінок однини іменника liber (книжка) вимагає в реченні перехідного дієслова тощо.

Синтетичні мови протистоять аналітичним мовам, в яких слово переважно є лексичною одиницею, а граматичні звязки передаються службовими словами (допоміжні дієслова, особові займенники в системі дієвідмін, прийменники в системі відмін) чи порядком слів у реченні.

У мовах синтетичного типу трапляються аналітичні утворення, зокрема, часи і форми перфектного пасивного ряду, І і ІІ описові дієвідміни в латинській мові.

Аналітичні (описові) утворення в класичній латинській мові були тільки тенденцією розвитку, не змінюючи загального синтетичного характеру мови. Із сучасних мов до синтетичних належать українська, польська, чеська, російська, німецька та ін., до аналітичних - англійська, фран-цузька та ін.

Так, ознакою особи і числа у формі дієслова є особисті закінчення: lauda-t він хвалить, vidc-t він бачить, laudд-mus ми хвалимо, vidc-mus ми бачимо.

Ті ж особисті закінчення зберігаються в різних часах дійсного і умовного способів; форми відрізняються один від одного суфіксами: lauda-t він хвалить, laudд-ba-t він хвалив, laudд-v-i-t він похвалив, laudд-re-l він хвалив би. Синтетичний характер латинської мови виразно виявляється із зіставлення приведеної вище форми 3-го л. ед. ч. перфекта laudдvit (він похвалив) з відповідними тимчасовими формами в нових мовах: it а louй, he has praised, er hat gelobt.

Ознакою відмінків в латинській мові є відмінкові закінчення, приєднувані до основи імені, що схиляється: terra земля, terra-m землю, terrа-rum земель, tеrrа-s землі (вин. п. мн. числа).

Частини мови поділяються на змінні й незмінні.

Змінні частини мови Незмінні частини мови

1. Іменник - nomen substantоvum 1. Прислівник - adverbium

2. Прикметник - nomen adiectоvum 2. Прийменник - praepositio

3. Займенник - pronфmen 3. Сполучник - coniunctio

4. Числівник - nomen numerвle 4. Частка - particula

5. Дієслово - verbum 5. Вигук - interiectio

Схема частин мови

Іменник. Число і рід.

Іменники, прикметники і займенники в латинській мові мають граматичні категорії роду (genus), числа (numerus), відмінка (сasus) і відміни (declinatio).

Три роди (Genera):

а) masculоnum (m) - чоловічий рід

б) feminоnum (f) - жіночий рід

в) neutrum (n) - середній рід.

Два числа (Numeri):

а) singulвris - однина

б) plurвlis - множина.

Відмінки

Систему латинської відміни утворюють шість відмінків (Сasus):

nominatоvus (Nom.) - називний відмінок (хто? що?)

genetоvus (Gen.) - родовий відмінок (кого? чого?)

datоvus (Dat.) - давальний відмінок (кому? чому?)

accusatоvus (Acc.) - знахідний відмінок (кого? що?)

ablatоvus (Abl.) - аблатив або орудно-місцевий відмінок (ким? чим? на кому? на чому? де? коли? звідки?)

vocatоvus (Voc.) - кличний відмінок.

Типи відмінювань

Пять відмін (Declinatio) іменників, три відміни прикметників.

Залежно від закінчення історичної основи латинські іменники діляться на пять відмін (declinatio):

Перша відміна - основа на -в

Друга відміна - основа на - -o /-e

Третя відміна - основа на приголосний звук або -i

Четверта відміна - основа на -u

Пята відміна - основа на -з.

Оскільки історичну основу через злиття її голосного звука із закінченням важко виділити, то приналежність іменника до відміни практично визначається за закінченням родового відмінка однини (genetоvus singulвris).

Закінчення genetоvus singulвris першої - пятої відмін:

Графічно відміни залежно від роду можна зобразити так:

Прикметники поділяються на три відміни. Вони мають ті самі закінчення в родовому відмінку однини, що й іменники відповідної відміни.

Іменники та інші змінні частини мови запамятовуються в основній (словниковій) формі. Для іменників - це три форми: Nom. sing., Gen. sing. і рід.

Наприклад:

terra, terrae, feminоnum - земля;

pop?lus, pop?li, masculоnum - народ;

acidum, acidi, neutrum - кислота;

homo, hom?nis, masculоnum - людина;

status, status, masculоnum - стан;

Перша відміна (Declinatio prima)

До першої відміни належать іменники, прикметники, присвійні займенники, порядкові числівники жіночого роду, які в Nom. sing. закінчуються на -г, у Gen. sing. - на -ае. Історична основа -в.

Іменники:

terra, ae, f - земля stella, ae, f - зірка

silva, ae, f - ліс aqua, ae, f - вода

via, ae, f - дорога forma, ae, f - форма

gutta, ae, f - крапля cellula, ae, f - клітина

charta, ae, f - папір, карта esca, ae, f - їжа

farоna, ae, f - борошно natыra, ae, f - природа

pecunia, ae, f - гроші magistra, ae, f - вчителька

Відмінкові закінчення першої відміни:

Відмінювання словосполучень: aqua liquida (f) - прозора вода; terra magna (f) - велика земля:

Іменники першої відміни утворюються від трьох основ: іменникових, прикметникових та дієслівних.

Іменникові основи.

Від основи іменника за допомогою формантів:

а) -ula, -cula, -ola, -ella утворюються іменники із зменшувальним значенням:

lingua, ae, f - язик, мова - lingula, ae, f - язичок

forma, ae, f - вид, зовнішність - formula, ae, f - формула

pars, partis, f - частина - particula, ae, f - частинка

cutis, is, f - шкіра - cuticula, ae, f - шкірочка

arteria, ae, f - артерія - arteriola, ae, f - артерійка

filia, ae, f - донька - filiola, ae, f - донечка

capra, ae, f - коза - capella, ae, f - кізонька;

б) за допомогою форманта -оna утворюються іменники, які означають мистецтво чи заняття: officоna, ae, f - аптека, doctrоna - вчення, наука.

Прикметникові основи.

Від основи прикметника за допомогою формантів -ia, -itia утворюються іменники із значенням властивості, прикмети:

concors, concordis - згідний - concordia, ae, f - згода

miser, era, erum - нещасний - miseria, ae, f - нещастя

iners, inertis - бездіяльний - inertia, ae, f - бездіяльність

potens, potentis - сильний - potentia, ae, f - сила

avвrus, a, um - жадібний - avaritia, ae, f - жадібність.

Дієслівні основи:

а) від основи інфекта із словотвірними формантами -(e)ntia, _(a)ntia утворюються іменники із значенням якості чи стану:

consistere - гуснути, застигати - consistentia, ae, f - стан рухомості високовязких рідин і напівтвердих речовин

differre - розрізняти - differentia, ae, f - різниця

intellegere - розуміти - intellegentia, ae, f - розуміння, здатність сприйняття

substвre - існувати - substantia, ae, f - суть, сутність;

б) від основи супіна за допомогою словотвірних формантів _(t)ыra, -(s)ыra утворюються іменники із значенням результату дії:

struo, struxi, structum, ere - будувати - structыra, ae, f - структура

metior, mensus sum, оri - виміряти - mensыra, ae, f - міра, вимір.

Новоєвропейські мови, запозичуючи латинські слова першої відміни, засвоїли також словотвірні форманти:

лат. natыra, cultыra, censыra, doctrоna, medicоna;

укр. натура, культура, цензура, доктрина, медицина;

фр. nature, culture, censure, doctrine, medicine;

англ. nature, culture, doctrinе, medicine;

нім. Natur, Kultur, Doktrin, Medizin.

Друга відміна (Declinatio secunda)

До другої відміни належать іменники (прикметники, присвійні займенники, порядкові числівники) чоловічого і середнього роду, які в родовому відмінку однини закінчуються на -i. У називному відмінку однини чоловічий рід закінчується на -us, -er і один іменник на -ir (vir, i, m - чоловік, муж, воїн), а середній рід - на -um.

Відмінкові закінчення другої відміни:

Зразки відмінювання словосполучень другої відміни:

а) liber novus (m) - нова книжка;

б) debitum pecuniarium (n) - грошовий борг

Особливості іменників (прикметників) другої відміни

У словах чоловічого роду на -us у кличному відмінку однини закінчення -е. Порівняйте: друже, народе, брате.

Іменники (прикметники), які у називному відмінку однини закінчуються на -er, зберігають _е у всіх відмінках або тільки в називному і в кличному відмінках однини.

Власні імена на -ius, -eius, -aius у кличному відмінку однини мають закінчення -і, -еі, _аі: Valerius - Valeri, Pompeius - Pompei, Gaius - Gai. Загальний іменник filius, ii, m - син у кличному відмінку має форму fili.

Деякі іменники в родовому відмінку множини зберігають стару форму на -um замість _фrum.

Вони означають:

а) вагу і міру:

iugerum, i, n - юґер, ? 2519 мІ, Gen. plur. - iugerum

modius, i, m - модій, ? 8,754 літри, Gen. plur. - modium

nummus, i, m - монета, Gen.plur. - nummum

sestertius, ii, m - сестерцій, срібна монета до 217 р. до н.е., Gen.plur. - sestertium;

б) назви посад і визначення службового становища:

decemvir, i, m - децемвір, Gen.plur. - decemvоrum

faber, bri, m - майстер, Gen.plur. - fabrum.

Іменник deus, i, m - бог у кличному відмінку однини має форму deus; у називному і кличному відмінках множини - dei або di; у давальному й орудному відмінках множини - deis або dis; у родовому відмінку множини часто вживається форма deum замість deфrum.

Правило середнього роду. У середньому роді в називному, знахідному і кличному відмінках однакові закінчення, як у називному. У множині в цих відмінках закінчення _а.

Третя відміна (Declinatio tertia)

Третя відміна - найбільша і найпоширеніша серед усіх відмін латинської мови. У ній представлені іменники та прикметники трьох родів: чоловічого, жіночого та cереднього з різними основами та різними закінченнями в nominatоvus singulвris, а в родовому відмінку однини спільне закінчення -is. Історично в третій відміні обєднались два типи основ: на приголосний звук і на голосний -і. Слова першої групи утворюють третю приголосну відміну, слова другої групи - третю голосну відміну. До окремої групи (третьої мішаної відміни) входять слова з основою на -i, що зазнали впливу приголосної відміни.

Різноманітність закінчень у Nоm. sіпg. пояснюється існуванням двох способів творення цієї відмінкової форми - сигматичного (тобто за допомогою s) й асигматичного (без s).

Основи, що закінчуються на -c, -g, -t, -d, утворюють сигматичний номінатив:

Основи на -1, -r, -n, -s утворюють асигматичний номінатив:

Оскільки основа іменників третьої відміни здебільшого не збігається із називним відмінком однини, то слід запамятовувати дві форми - nomіnаtоvus і gеnеtоvus singulвris. За формою gеnеtоvus singulвris можна визначити практичну основу іменника, відкинувши закінчення -is:

У словнику іменники третьої відміни записуються за загальним правилом, тобто у nomіnаtоvus і gеnеtоvus singulвris, але у gеnеtоvus singulвris звичайно вказується не тільки закінчення -is, а й останній склад основи: functio, фnis, f - функція; latus, eris, n - сторона тощо. Якщо основа у nomіnаtоvus і gеnеtоvus singulвris однакова, то в словнику вказується тільки закінчення родового відмінка -is: vallis, is, f - долина; nubes, is, f - хмара.

Таблиця відмінкових закінчень третьої відміни:

Основа переважної більшості іменників третьої відміни закінчується на приголосний і невеликої групи - на голосний. У третій відміні виділяється група іменників, які при відмінюванні майже в усіх відмінках (окрім gеnеtоvus plurвlis) мають такі самі закінчення, як і слова з основою на приголосний і тільки у gеnеtоvus plurвlis - як іменники з основою на голосний. Цей різновид третьої відміни називається мішаним.

Отже, третя відміна умовно поділяється на три групи: приголосну, голосну і мішану. Різницю у відмінкових закінченнях приголосної, голосної і мішаної груп іменників третьої відміни наочно ілюструє таблиця:

Третя приголосна відміна (Classis consonans)

До третьої приголосної відміни належать нерівноскладові іменники трьох граматичних родів, основа яких закінчується на один приголосний: auctor, фris, m - творець; aetas, вtis, f - вік; genus, eris, n - рід, вид.

Зразок відмінювання іменників приголосної відміни:

homo, inis, m - людина; lex, legis, f - закон; corpus, oris, n - тіло:

Третя голосна відміна (Classis vocвlis)

До третьої голосної відміни належать переважно прикметники, невелика кількість іменників жіночого і середнього роду з основою на -i:

Іменники третьої голосної відміни

До голосної відміни належать іменники середнього роду, що в називному відмінку однини закінчуються на -e, -al, -ar. Наприклад: mare, maris, n - море; animal, вlis, n - тварина; exemplar, вris, n - зразок, приклад.

Зразок відмінювання іменників голосної відміни:

Рівноскладові іменники жіночого роду

1. До третьої голосної відміни належить невелика кількість рівноскладових іменників жіночого роду, які у називному відмінку однини закінчуються на -is:

turris, is, f - вежа, башта puppis, is, f - корма

secыris, is, f - сокира febris, is, f - гарячка

sitis, is, f - спрага tussis, is, f - кашель.

2. За голосною відміною відмінюються також рівноскладові назви міст і річок на -is:

Neapolis, is, f - Неаполь; Tiberis, is, m - Тібр (усі назви річок - чоловічого роду).

3. За голосною відміною відмінюються рівноскладові іменники жіночого роду грецького походження на -sis: basis, is, f - основа; dosis, is, f - доза; prognфsis, is, f - прогноз: analysis, is, f - аналіз та ін.

Знахідний відмінок однини цих іменників закінчується на -im.

Зразок відмінювання іменників:

secыris, is, f; Neap?lis, is, f; analysis, is, f

До голосної відміни належить іменник vis, f - сила, могутність із основою в однині на vi-, де -о - довге. У цьому іменникові відсутні форми родового і давального відмінків однини. Форми множини утворені від називного відмінка однини, що вважається основою, причому _s переходить в -r за законом ротацизму (vises переходить у vires).

Відмінювання іменника vis:

Третя мішана відміна (Classis mixta)

До третьої мішаної відміни належать:

а) рівноскладові іменники, які в називному відмінку однини закінчуються на -es, -is.

sedes, is, f - житло

clades, is, f - поразка

navis, is, f - корабель

testis, is, m, f - свідок;

б) нерівноскладові іменники, які перед закінченням родового відмінка однини -is мають дві приголосні букви:

urbs, urbis, f - місто

ars, artis, f - мистецтво, ремесло

fons, fontis, m - джерело

os, ossis, n - кістка.

Зразок відмінювання іменників:

civis, is, m, f - громадянин (ка); nubes, is, f - хмара; pars, partis, f - частина; os, ossis, n - кістка

Мішана відміна відрізняється від приголосної тільки формою родового відмінка множини на -ium.

Деякі особливості третьої відміни

Особливості відмінювання іменників третьої відміни

1. До третьої відміни належать також деякі слова з основами на «u», «ov», які походять від дифтонга «ou», наприклад: bos (корова, віл), Iuppiter (Юпітер). Іменник vas, vasis, n (посудина) в однині відмінюється за третьою відміною, а в множині - за другою.

2. Іменники середнього роду грецького походження на -ma в давальному і орудному відмінках множини мають закінчення -is замість -ibus.