2

магістерська робота

БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА

ЗМІСТ

• ВСТУП 3
• ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС 13
• ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОВС, ЩО ВЧИНИЛИ ЗЛОЧИНИ 51
• БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС ТА ЇХ ПРОФІЛАКТИКА 72
• ВИСНОВКИ 105
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 110

ВСТУП

Проблеми зміцнення правопорядку у суспільстві, протидії та попередження злочинності були і залишаються одними з найважливіших і не випадковістю те, що за всю свою історію розвитку - людство намагалось у будь-який спосіб боротися проти проявів, що суперечили загальноприйнятим поняттям мораль, громадської безпеки та порядку.

Є проблема. Почнемо її розгляд із типового прикладу з життя. Викрадено автомобіль. Через якийсь час потерпілого викликають у суд, де він із подивом дізнається, що викрадача знайдено і він постав перед судом. Потерпілий просить суд надати йому можливість ознайомитися з кримінальною справою. У результаті їх вивчення зясовується, що факт викрадення його автомобіля, а також ще восьми (крім одного, під час викрадення якого підсудного й затримали) підтверджено лише одним доказом. Це -- явка з повинною самого підсудного та протоколи його допитів, у яких викрадач дуже лаконічно описує обставини скоєння злочинів.

У суді девять потерпілих, які мають право ставити запитання підсудному, починають зясовувати головне для них питання: де перебувають викрадені машини. Відповідь у підсудного одна: всі машини, покатавшись, він кидав у лісі, а де саме -- не памятає, оскільки був пяний. У суді оголошується довідка, одержана з карного розшуку, що вжитими ними заходами автомобілі знайти не вдалося. У потерпілих виникають цілком природні сумніви в тому, що всі злочини скоєно саме цією особою. Підозри поглиблюються, коли підсудний не зміг відповісти на запитання про більш точні час, місце, спосіб, інші обставини злочину, описати зовнішній вигляд того чи іншого викраденого автомобіля, назвати предмети, які були в салоні, вантажі тощо.

Врешті-решт підсудний заявив, що насправді цих автомобілів він не викрадав, а всі злочини, крім того, при скоєнні якого його затримали, «узяв на себе» на прохання міліції. Щодо підсудного суд виносить обвинувальний вирок, а матеріали кримінальної справи в частині скоєння девяти крадіжок повертаються до слідчого. Проте скоєні злочини вже не вважатимуться нерозкритими. Отже, ні справжніх злочинців, ні самих украдених автомобілів уже ніхто не шукатиме.

Спробуємо пояснити ситуацію з погляду чинних правил кримінальної статистики, взявши за основу пояснення самих працівників правоохоронних органів, котрі схотіли, природно, залишитися невідомими. В органах дізнання постійно нагромаджується досить велика кількість так званих фактових кримінальних справ, строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за якими ще не спливли, а провадження за ними призупинено у звязку з невстановленням особи, яка скоїла злочин. Певна річ, по цих справах у період, коли їх призупинено, слідчі дії не виконуються. Але час від часу органи прокуратури, що здійснюють нагляд за слідством і дізнанням, перевіряють ці справи й дають розпорядження активізувати їх розслідування. Тож дізнавачі інколи змушені відновлювати провадження у справі хоча б для того, аби дати формальні доручення оперативним підрозділам провести деякі оперативно-розшукові заходи. Зазвичай це робиться про людське око. Як правило, вказівки прокурорів дізнавачі намагаються ігнорувати через перевантаженість поточними кримінальними справами, тож за результатами прокурорської перевірки співробітник карного розшуку (інколи й сам дізнавач від його імені) пише рапорт, відповідно до якого «встановити особу, що скоїла даний злочин, неможливо». Кримінальну справу знову призупиняють і відкладають у сейф до кращих часів.

З іншого боку, нагромадження великої кількості кримінальних справ в органах дізнання знижує показники їхньої роботи, одним із яких є кількість справ, переданих слідчим. Якогось дня співробітники карного розшуку чи іншої служби затримують злочинця безпосередньо при скоєнні злочину. Це, приміром, квартирна крадіжка, або, як у нашому випадку, викрадення автомобіля. У процесі роботи з підозрюваним зявляється обґрунтована чи не дуже версія про те, що він, можливо, причетний до скоєння інших аналогічних злочинів. Але конкретних доказів цього немає. Ось тут і починається вивчення «фактових» кримінальних справ про такі злочини.

Цей процес має на меті відібрати найбільшу кількість справ про злочини за предметом, способом, часом скоєння та іншими обставинами, аналогічні тому, за який затримано цього підозрюваного. Після чого у підозрюваного беруть (про спосіб ми скажемо нижче) явку з повинною по кожному злочину, кримінальну справу про який було відібрано в процесі вивчення.

Далі особу допитують про обставини нібито скоєних нею злочинів. При цьому протокол допиту найчастіше пише дізнавач на основі протоколу огляду місця події та інших документів справи за відсутності підозрюваного, а останній потім його лише підписує. У протоколі допиту відзначається, що викрадений автомобіль було залишено, приміром, у лісі або розібрано на запчастини, які потім продано невідомим особам. Тут усе залежить від фантазії дізнавача. Просто в кабінеті пишеться протокол огляду місцевості, де було нібито кинуто автомобіль. Із понятими теж проблем немає: замість них записуються «мертві душі» з вигаданими адресами проживання (закон не вимагає, щоб дізнавач перевіряв у понятого паспорт зі штампом про місце реєстрації громадянина). У протоколі допиту може бути зазначено, що в підозрюваного є потайник, де він зберігає знаряддя скоєння злочину, приміром набір відмичок. Благо цих відмичок у міліціонерів хоч греблю гати, а для потрібної справи й пожертвувати ними не шкода. Відразу ж проводиться «обшук» і відмички вилучаються. Незначні процесуальні ускладнення виникають лише тоді, коли, приміром, при огляді місця події ще до порушення однієї зі старих справ, «інкримінованих» цій особі, вилучалися відбитки пальців. Але й це можна владнати: протокол переписується, відбитки знищуються.

Матеріали щодо невідомих осіб, котрим продано запчастини автомобіля, виділяються в окреме провадження й нібито передаються в підрозділи карного розшуку для встановлення цих осіб (зазвичай оригінали документів знищуються, а їх копії з вихідними номерами підшиваються до справи як свідчення того, що дізнавач виконав вимоги закону). Однак зустрічної перевірки ніхто не робитиме, а в крайньому разі можна послатися на те, що матеріали справи хтось із технічних працівників органу дізнання втратив при їх пересиланні (передачі).

Після цього особа, що скоїла низку раніше не розкритих злочинів, вважається встановленою, необхідні слідчі дії -- проведеними, і дізнавач виносить постанову про передачу кримінальної справи для провадження досудового слідства. Далі за справу береться слідчий, робота якого полягає в «підчищуванні» та «шліфуванні» справи, усуненні помилок дізнавача та предявленні особі обвинувачення. Після чого складається обвинувальний висновок і справу передають у суд. Обвинувальний вирок майже гарантовано. Якщо навіть із якихось причин суд поверне справу для додаткового розслідування, суть останнього полягатиме лише в скрупульознішому «шліфуванні» справи.

Цікавий сам по собі той факт, що сьогодні знаходиться досить багато згодних визнати себе винними у злочинах, яких вони не скоювали, лише на прохання незнайомого їм раніше дізнавача або слідчого, хай навіть це прохання було досить настійливим. Але нічого надзвичайного тут немає. Головне -- це правильний підхід до конкретної людини. Так, із раніше судимими особами, з наркоманами, алкоголіками працювати досить легко. Як правило, у цієї категорії людей немає захисників. Коло методів роботи дуже розмаїте, і найуніверсальніший із них -- це метод батога і пряника. Приміром, наркоман за дозу може охоче покаятися в нескоєних злочинах.

Ми можемо скільки завгодно здогадуватися й навіть знати про методи роботи, які дозволяють «розкривати» безліч злочинів саме в такий спосіб, і з обуренням писати про це. Органи прокуратури можуть продемонструвати нечувану принциповість, спільно з іншими правоохоронними органами провести серію операцій, рейдів з виведення на чисту воду співробітників міліції, які скоюють цілком конкретні злочини проти правосуддя, передбачені статтями 371--374 Кримінального кодексу України. Але загалом нічого не зміниться. І не тому, що всі працівники органів дізнання та слідчі, котрі в такий спосіб «розкривають» злочини, погані люди, а тому, що погана система, яка змушує їх систематично вдаватися до фальсифікації.

Головною причиною цих негативних явищ, поруч із вочевидь недостатнім фінансовим, матеріально-технічним, методичним тощо забезпеченням правоохоронних органів, непрофесіоналізмом окремих їх співробітників та їхнім небажанням сумлінно виконувати свої обовязки, є проблеми статистики.

Йдеться про те, що сьогодні, як і десять, і двадцять років тому, в основі оцінки діяльності підрозділів міліції, покликаних боротися зі злочинністю, лежить критерій розкриваності злочинів. Тож приймати всі заяви про скоєння злочинів, реєструвати й розслідувати їх належним чином, за наявних організаційних, технічних, фінансових тощо можливостей для їх розкриття, означає істотно, на порядок знизити відсоток розкриваності злочинів.

Певне значення має й те, що в оперативників і слідчих підрозділів органів внутрішніх справ різні показники їхньої роботи. В оперативних підрозділів карного розшуку головний показник роботи -- порушення слідчим кримінальної справи, а також предявлення обвинувачення. При порушенні кримінальної справи слідчий виставляє статистичну картку форми №1, а при предявленні обвинувачення -- форми №4. Єдиним показником роботи слідчого є кількість кримінальних справ, направлених ним у суд. При цьому виставляється статистична картка форми №1.1. У випадку з викраденням автомобіля оперативні підрозділи одержали девять форм №4. Попри те, що кримінальні справи було обєднано в одне провадження і, по суті, вони вже є однією справою, слідчий виставив девять ф. №1.1. Після повернення справи з суду для додаткового розслідування ці показники не змінюються: лише зявляється одна справа, але після повторної передачі її в суд слідчий виставить ще девять ф. №1.1. Таким чином, із десяти скоєних злочинів фактично розкрито лише один, але, за статистичною звітністю, їх може бути вже девятнадцять.

Чи може слідчий, одержавши кримінальні справи з органу дізнання та зясувавши для себе, що вони сфабриковані, припинити їх проти особи? Юридично може, а фактично -- ні. Попри те, що слідчий міліції є процесуально незалежним і самостійним при розслідуванні кримінальної справи, у відомчому плані він цілком підпорядкований начальникові органу внутрішніх справ, який і є органом дізнання. Відомче підпорядкування для слідчого важить багато, оскільки від начальника відділу (управління) міліції залежать усі питання, повязані з подальшим проходженням слідчим служби тощо. Припинити ці справи -- це зіпсувати всі статистичні показники органу внутрішніх справ, які з такими труднощами вдалося «підтягнути». За це відповідного начальника можуть притягнути до дисциплінарної відповідальності, зокрема зняти з посади й навіть звільнити з органів внутрішніх справ.

У результаті описаних й аналогічних «статистичних» комбінацій відбувається процес знущання з правосуддя. Крім того, що результатом такої системи реєстрації, обліку й розкриття злочинів є конкретні жертви (потерпілі та обвинувачувані), негатив полягає і в тому, що суспільство не знає, скільки насправді скоєно злочинів та яких саме і скільки їх розкривають. Це, у свою чергу, перешкоджає відпрацюванню конкретних механізмів запобігання тим чи тим видам злочинів і їх припинення. Ошукано конкретних потерпілих, ошукано суспільство, ошукано державу. Виходить сама держава і сприяє латентній злочинності.

Тема роботи витікає з державної політики, спрямованої на докорінне покращення діяльності органів внутрішніх справ і головною передумовою ефективного вирішення цієї проблеми є, звичайно, забезпечення системи МВС висококваліфікованими і надійними кадрами, здатними не лише активно й ефективно протистояти злочинності, але й виявляти законослухняність у повсякденній діяльності та особистому житті. Сучасний етап становлення і розвитку державності в Україні характеризується істотними змінами в соціальних, економічних і політичних сферах, формуванням національного законодавства. Важливим етапом для поглиблення процесів розбудови правової держави, її подальшого цивілізованого розвитку є закріплення в Конституції України пріоритету прав і свобод людини, гарантії їх реалізації, охорони та захисту. Визначивши їх як найвищу соціальну цінність [1], наша держава приєдналася до європейського і світового бачення цієї проблеми, створила відповідні передумови для її вирішення у всіх сферах взаємин особи і суспільства, громадянина і держави.

Вирішення поточних і перспективних завдань суспільства, передусім, повязане з роллю людського фактора, бо людина була і лишається головною і вирішальною складовою суспільного прогресу. Новітні управлінські теорії стверджують, що розвиток сучасного суспільства передбачає сталі звязки і взаємодію між економічними, технічними і соціальними факторами суспільної праці. При цьому останні через зростаючу роль людського фактора суттєво впливають і на процеси розвитку сучасної правоохоронної системи. Сучасні тенденції розвитку і реформування системи МВС України свідчать про безсумнівний пріоритет людського фактора і показують, що поряд з удосконаленням структури, технічної модернізації правоохоронної системи все більша увага концентрується на підвищенні якісного рівня кадрів, розвитку нових форм правоохоронної роботи і управління цим процесом, вдосконаленні системи стимулювання і оцінки діяльності співробітників, як одного з вирішальних факторів спонукання співробітника до ініціативи, самовдосконалення, професійного зростання. Тому основним напрямом діяльності в системі МВС України була і є робота з кадрами. Система заходів, що здійснюється у цьому напрямку Міністерством внутрішні справ, його територіальними та транспортними підрозділами покликана забезпечити високу відповідальність кожного співробітника системи за результати своєї праці, його достатню фахову підготовку, уміння діяти по-державному, ефективно і лише в межах закону. Вирішенню цих проблем присвячені такі важливі документи, як Укази Президента України від 16 листопада 2000 року “Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією, іншими протиправними діями в соціально-економічній сфері та забезпечення економного витрачання державних коштів”, від 6 лютого 2003 року “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”, Комплексна програма профілактики злочинності на 2001 - 2005 роки, Комплексна програма МВС України щодо вдосконалення кадрової політики на 2001-2005 роки, рішеннях колегії МВС України від 15 травня 2001 р. “Про покращення професійної підготовки та безпеки особового складу у світлі вимог Президента України”, наказах МВС України та багатьох інших.

У той же час, не зважаючи на значну увагу з боку МВС України, керівних кадрів усіх рівнів до питань виховання особового складу, дотримання дисципліни, порядку, законності, створення цілої низки спеціалізованих підрозділів та служб головним завданням яких є попередження та припинення в його середовищі негативних проявів, мають місце вчинення різних правопорушень, у тому числі й злочинів, співробітниками органів внутрішніх справ, недотримання окремими з них законів при виконанні службових обовязків. Наявність цих випадків є одним із вагомих факторів, що спричиняє внутрішню деформацію системи МВС та суттєві недоліки в її функціонуванні, поширює зневіру населення у можливість цієї правоохоронної структури ефективно протидіяти злочинності. Наявні прогалини і недоліки при вирішенні таких проблем вимагають глибшого їх осмислення та подальшого вивчення.

Актуальність даної теми в тому, що професійна діяльність співробітників ОВС базується на реалізації правових і моральних вимог, а дотримання законності та недопущення ними правопорушень - головний показник зрілості і надійності органів внутрішніх справ. У звязку з цим особлива увага повинна приділятися питанням розробки та впровадження системи попередження правопорушень, а також рекомендацій, спрямованих на удосконалення наявної системи профілактики злочинних проявів чи антигромадської поведінки безпосередньо в системі МВС. Суттєвого значення набувають ці питання на сучасному етапі розвитку суспільства, адже в Конституції України підкреслюється, що дотримання законів - обовязок усіх органів держави і посадових осіб, громадських організацій і громадян [1]. Концепція реформування органів внутрішніх справ України визначає одним з пріоритетних напрямів удосконалення роботи з кадрами. Особлива увага приділяється зміцненню дисципліни і законності в їх діяльності та запобіганню злочинним проявам з боку окремих співробітників, підвищенню авторитету міліції, покращенню її взаємодії з населенням. На вирішення цієї проблеми і мусять бути спрямовані зусилля вчених-юристів, особливо з числа тих, хто має достатній досвід практичної роботи в системі МВС України.

На теоретичному рівні дана проблема вивчалася В. Бахіним, А. Долговою, С. Яценко, В. Кукушиним, В. Рябцевим, К. Черновою, А. Царегородцевим, А. Дорошенком, Л. Колодкіним, Я. Василькевичем, О. Мартиненком та ін.

Мета дослідження полягає в дослідженні злочинів, вчинених співробітниками ОВС та обставин, що зумовлюють цю злочинність.

Обєкт дослідження явища і процеси злочинного характеру, що мають місце у сфері діяльності органів внутрішніх справ України.

Предмет дослідження кримінологічний аналіз і характерні ознаки злочинів, вчинених співробітниками органів внутрішніх справ; причини та умови, що зумовлюють даний вид злочинів; особистість злочинця співробітника органів внутрішніх справ; віктимологічні аспекти зазначеного виду злочинів; заходи попередження злочинних проявів у системі МВС України.

Робота складається з вступу, трьох розділів, які включають в себе шість підрозділів, висновку та списку використаних джерел.

ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ СПІВРОБІТНИКАМИ ОВС

Структура злочинів та обставини, що обумовлюють злочинність серед співробітників

Дослідивши обставини і фактори, що зумовлюють наявність злочинності в міліції, на наш погляд, можливо успішніше вирішувати завдання протистояння криміналізації системи МВС України. Розглядаючи обставини вчинення злочинів як сукупність факторів і умов, що створюють сприятливе підґрунтя для протиправних дій, важливо на цій основі дати наукове визначення принципів, основних напрямів, засобів і форм попередження злочинів у правоохоронних органах, зокрема у міліції. У вирішенні цієї проблеми зацікавлені, безумовно, як держава, так і суспільство в цілому.

Обставини, що зумовлюють вчинення злочинів співробітниками ОВС, можна класифікувати за:

джерелами (зовнішніми та внутрішніми);

інтенсивністю, характером проявів та можливими шкідливими наслідками від злочину;

масштабами (загальнодержавними, регіональними, місцевими, відомчими, вузькослужбовими, побутовими);

субєктами, від яких вони виходять (окремими інститутами суспільства, держави, окремими категоріями державних службовців, соціальними групами тощо);

характером та сферами життєдіяльності (політичними, соціально-економічними тощо).

Вказані ознаки повинні розглядатися в цілому, бо вони є взаємозалежними. У звязку з динамічним розвитком криміногенної обстановки деякі з них набувають за фактичними і можливими негативними наслідками та завданою шкодою гострішого і пріоритетнішого характеру.

На сучасному етапі на першому плані залишаються внутрішні джерела небезпеки вчинення злочину [40]. Сьогодні держава та суспільство переживають затяжну кризу практично в усіх сферах життєдіяльності, що породжує цілий комплекс реальних та потенціальних можливостей злочинних проявів на рівні усіх обєктів правоохоронної діяльності.

Перехідний період в Україні характеризується суттєвими проблемами державного будівництва, реорганізації економіки, створення нових правових засад нашого суспільства, загальносистемною кризою законності, зниженням, а іноді і втратою керованості соціально-психологічними процесами, забезпеченням безпеки і боротьби зі злочинністю, ослабленням соціально-правового контролю, що супроводжується все більшою загрозою падіння довіри до влади й правоохоронних структур. Це повною мірою відбивається на результативності та ефективності діяльності ОВС по виконанню покладених на них завдань.

В цих умовах назріла нагальна потреба перегляду перспектив подальшого розвитку системи МВС України. З урахуванням реалій життя треба доопрацювати і реалізувати на практиці Концепцію розвитку ОВС, привести у відповідність з вимогами часу деякі нормативні відомчі акти відповідно до сучасних концептуальних засад державної, адміністративної, правової реформ, як найважливіших державно-правових інститутів захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, зміцнення законності і правопорядку.

Злочинну поведінку деяких співробітників ОВС визначає велике число різноманітних факторів і обставин. Умовно їх можна поділити на дві групи: особистісні, тобто ті, що характеризують психологічний стан співробітника, який вчинив злочин, та зовнішні, тобто ті, що зумовлюють вплив на правопорушника зовнішнього середовища (колективу, суспільства тощо).

До особистісних факторів, які зумовлюють за певних обставин злочинну поведінку співробітника, можна віднести:

соціальну спрямованість та морально-психологічні якості (світогляд, ідеали, переконання, життєву мету та цінності, внутрішню мотивацію, рівень власних потреб, особисте ставлення до закону, суспільства, колективу тощо);

рівень професійної підготовленості (набуті професійні знання, навички, досвід практичної діяльності);

інтелектуальні, вольові та емоційні особливості особи;

біологічні особливості особистості (стан фізичного та психічного здоровя, вік, темперамент і т.п.),

а до зовнішніх факторів, які впливають на формування правомірної чи злочинної поведінки співробітника органів МВС:

ставлення у суспільстві до закону та правопорядку;

дотримання в колективі, де проходиться служба, принципів та цінностей, що охороняються законом;

рівень реагування колективу на факти порушення правових норм окремими його представниками;

сформованість та активність проявів у найближчому оточенні співробітника стереотипів поведінки, потреб, поглядів тощо.

Забезпечення якнайбільш повнішого визначення і вивчення факторів, що впливають на прояви протиправної поведінки з боку деяких співробітників ОВС, дозволить знайти найоптимальніші шляхи їх декриміналізації.

Не є секретом те, що певна частина бажаючих поступити на службу в міліцію, переслідує далеко не патріотичні мотиви: частина з них переслідує або корисливі мотиви (про це свідчить досить обмежене коло служб, у яких вони хотіли б працювати), або намагання у такий спосіб реалізувати своє прагнення до влади над людьми. Зрозуміло, що людям з антисоціальною спрямованістю властиве байдуже або й негативне ставлення до багатьох соціальних цінностей, що охороняються законом. В морально-психологічному плані їм притаманні здирство, надмірні потреби, ігнорування загальнолюдськими принципами та інтересами інших, егоїзм, готовність до агресивних посягань, нездатність до співчуття, критичної оцінки власної поведінки та правильного реагування на критику і застереження.

Система відбору кадрів на службу в міліцію надає органам внутрішніх справ унікальну можливість для глибокого і всебічного вивчення кожного кандидата, його оточення та способу життя, моральності і чесності.

Але, на превеликий жаль, не існує безпомилкових способів виявлення схильності кандидата на службу до правопорушень чи інших ганебних вчинків. Як показує практика, певні негативні риси та звички людини можуть сформуватись на пізніших етапах життя під впливом певних обставин, негативного її оточення, у тому числі й при проходженні служби. Вирішуючи питання про відбір кандидатів на службу, заведено здебільшого спиратись на оцінку їх професійних і вольових якостей. Але отримана такого роду інформація ще не дає повної уяви про людину, її внутрішній світ, прихильність до моральних цінностей, що набагато збільшує ризик проникнення в органи внутрішніх справ випадкових людей. Тому вивчаючи кандидатів, які за оцінками фахівців повною мірою відповідають критеріям головних професійних якостей, потрібних для виконання завдань правоохоронної спрямованості, дуже важливо якнайглибше проникнути у сферу їхньої духовності, ретельно проаналізувати усі фактори, що впливали (і впливають) на формування характеру, лінію поведінки та вчинки майбутнього співробітника.

Вивчення кримінальних справ про злочини, що були вчинені співробітниками ОВС та матеріалів службових розслідувань по фактах надзвичайних подій показує досить низьку їх якість. Причиною цього, з одного боку, є недостатня кваліфікація співробітників, яким доручається провадження по цих справах, а з іншого - проявляється спроба сприяння порушникам уникнути відповідальності.

Типовими недоліками кримінальних справ, що порушені проти співробітників ОВС, є такі:

- досліджуються не всі епізоди неправомірної діяльності, недостатнє вивчення особи правопорушника, не усуваються протиріччя по матеріалах перевірок і таке інше;

- неправильна кваліфікація дій осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності;

- порушення процесуальних норм проведення розслідувань, у тому числі й службових перевірок;

- неправильна оцінка отриманих доказів при прийнятті рішень по справі тощо.

Під час вивчення кримінальних справ встановлені численні факти, коли співробітники, які залучаються до їх розслідування, не лише не уміють (чи не бажають?) закріпити результати оперативно-розшукових дій та застосувати спеціальні технічні засоби, але й ставляться до них як до другорядних. А це все свідчить або про професійну неграмотність, або про бажання допомогти колезі по “системі” уникнути покарання.

А поміж тим, особливості субєкта злочину - співробітника ОВС - його юридична підготовка, досвід міліцейської роботи, знання засобів та можливостей оперативно-розшукової роботи нерідко є чинниками для “вишуканішого” способу скоєння злочину та його приховування. Наявність цих факторів свідчить про надзвичайно велике значення правильного застосування та процесуального оформлення результатів оперативно-розшукових заходів.

Мають місце серйозні прогалини у дослідженні особи правопорушника. Частіше поверхово вивчається як саме він характеризувався за попереднім місцем роботи чи навчання, у побуті, яка оцінка давалась йому в службових атестаціях, а наявність і врахування таких відомостей потрібні як для обєктивної оцінки особи, проти якої порушена кримінальна справа, так і для визначення запобіжних чи профілактичних заходів.

Усі зазначені недоліки призводять до необґрунтованого припинення кримінальних справ, повернення їх на дослідування. Так, за період з 1997 по 2002 роки було порушено 2155 кримінальних справ проти 2243 співробітників ОВС. За вказаний період з цього числа засуджено 1497 осіб, стосовно 1184 осіб кримінальні справи припинені на підставі п.п. 1 та 2 ст. 6 КПК України [4]; ще стосовно 460 осіб кримінальні справи закриті за нереабілітуючими підставами, 42 співробітники були виправдані судами. Низький рівень професійної підготовки деяких співробітників ОВС є однією з найвагоміших причин протиправних їх дій. Він може бути детермінованим, з одного боку, інтелектуальними можливостями конкретної особистості, з іншого - низьким рівнем навчання в закладі освіти, незадовільною організацією професійної підготовки в підрозділі. Ці питання сьогодні набули особливої актуальності.

Високий професіоналізм у правоохоронній сфері набуває особливої ваги ще й тому, бо від цього залежить наскільки адекватно діятиме співробітник у конкретній ситуації, бо як свідчить статистика: одним з найрозповсюдженіших злочинів, що вчиняються співробітниками системи, є перевищення влади або службових повноважень, які складають близько 50 % серед злочинів у сфері службової діяльності, і майже 30 % - серед усіх зареєстрованих кримінально караних діянь, вчинених співробітниками органів МВС.

Вирішенню цього завдання могла б сприяти систематизація та обєднання правових норм, передбачених саме кримінально-процесуальним та іншими галузями права, які мають специфічну спрямованість на підтримання належного порядку та безпеки в державі. Тут також повинні враховуватись закони та нормативні документи МВС України, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ України у правоохоронній сфері.

Ті суспільні (політичні та економічні) процеси, що відбуваються в Україні з часу проголошення її Незалежності, формування демократичної правової держави передбачають цілу систему нових підходів до організації виховного впливу на особу, оновлення змісту, форм і методів цієї роботи. Важливо забезпечити оптимізацію виховного процесу в правоохоронних органах, адже реформування їх системи, втрата частини інституцій, що забезпечували всередині її свого роду громадський контроль та нагляд, потребує формування нових засобів та прийомів для здійснення впливу на співробітників системи МВС.

Завдання полягає в тому, щоб поряд з турботою про високий професіоналізм в обовязковому порядку приділялись першочергова увага розвитку і поглибленню патріотизму, національної самосвідомості, законослухняності, культури поведінки, умінню грамотно виконувати правоохоронні функції в реаліях сьогодення.

Сьогодні в органах внутрішніх справ наявні такі суттєві недоліки, як порушення законності та вчинення злочинів свідчать, що зміст виховної роботи в системі МВС дуже далекий від досконалості, а її ефективність залишається досить низькою. Удосконалення виховного процесу, підвищення дієвості його впливу на персонал, забезпечення участі у цій справі керівників усіх рівнів, громадських формувань та колективів в цілому головне завдання кадрової роботи в ОВС, а провідна роль в організації та здійсненні виховного впливу на співробітників належить відповідним підрозділам апаратів по роботі з персоналом. Саме вони розробляють і запроваджують виховну систему в колективах відповідно до їх специфіки та умов служби, а також виконують функції координаторів цього процесу.

Але, керівні кадри та співробітники виховних підрозділів, як координатори і організатори виховного процесу, не можуть і не повинні повністю нести відповідальність за кожну надзвичайну подію, оскільки кожен співробітник перебуває під впливом багатьох факторів, більшість з яких знаходяться поза межами колективу і в силу обєктивних причин не можуть бути усунуті з реального життя. Тому надзвичайно важливим є підвищення ролі у виховному процесі безпосередніх начальників і командирів, служби психологічного забезпечення, які повинні та мають можливості виявляти на ранніх етапах відхилення в поведінці окремих співробітників, зміни їх ролі в колективі, ставленні до дорученої справи тощо, і вишукувати форми та методи впливу на особистість з метою недопущення негативних проявів.

Важливим фактором, що суттєво впливає на забезпечення правомірної поведінки співробітників ОВС, є ставлення до безумовного дотримання вимог закону керівних кадрів усіх рівнів. Як свідчить статистика, в числі колишніх співробітників міліції, засуджених за вчинені злочини, кожен сьомий обіймав керівну посаду.

Протиправну поведінку співробітників керівної ланки умовно можна поділити на такі види: 1) вона проявляється у прямому вчиненні протиправних дій (злочинів). Власне, у цьому випадку керівник виступає не як посадова особа, а як звичайний правопорушник. 2) злочинна поведінка керівника виступає своєрідним поштовхом для злочинної поведінки підлеглих. Найчастіше це стосується сфери службових відносин, коли лозунг “Показники - будь-якою ціною” стає головною рушійною силою в колективі, незважаючи на реальну оперативну обстановку та здоровий глузд. Звідси - приховані від обліку злочини, незаконні затримання, перевищення влади і службових повноважень, фальсифікації тощо. Дана позиція та поведінка старшого є причиною формування в колективі негативних стереотипів, створює атмосферу вседозволеності, морального падіння, що проявляється, згодом, в злочинній поведінці деяких співробітників.

Аналіз правопорушень, які скоїли співробітники, свідчить про те, що у своїй більшості це посадові злочини та злочини проти власності. Для них характерна корислива спрямованість, використання наданих повноважень для власного збагачення. Поряд з такими факторами, як недоліки й упущення в роботі з відбором, розстановкою та вихованням кадрів, зниження до них вимогливості керівників, нездорова атмосфера в колективі, корисливо-карєристській деформації особистості таких співробітників суттєво сприяли негативні процеси криміналізації суспільства, економіки та владних структур.

Система економічних негараздів, їхні масштаби і наслідки вимагають цілої низки заходів. Передусім ці заходи економічного характеру. Економічна криза в країні, протиборство різних політичних сил і повязані з ними негативні явища, зубожіння широких верств населення створюють соціальну і кримінальну напругу, сприяють зростанню злочинності [48]. На цьому фоні спостерігається недостатність фінансового та матеріально-технічного забезпечення правоохоронної системи. Саме це є однією з вагомих причин суттєвих недоліків у реалізації на практиці програмних завдань Президента держави та Уряду у відповідних документах.

Суттєво, на наш погляд, на рівень боротьби зі злочинністю та забезпечення законності в діяльності ОВС впливає незадовільний правовий та соціальний захист їх співробітників. Не таємниця, що неадекватне ступеню ризику та відповідальності грошове утримання співробітників ОВС, а тим більше - позбавлення їх соціальних пільг і гарантій зумовлює звільнення з лав МВС України значної кількості кваліфікованих кадрів, негативно впливає на рівень дисциплінованості особового складу, створює сприятливі умови для його криміналізації. Невжиття належних заходів зміцнення матеріальної забезпеченості і соціального захисту співробітників ОВС призводить до суттєвих втрат держави як в авторитеті влади, так і в суто матеріальній сфері. Для запобігання та локалізації можливих небажаних наслідків, на сам перед, необхідна комплексна програма заходів фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи МВС, соціального захисту співробітників та членів їх сімей, а також пенсіонерів системи МВС.

Аналіз причин вчинення злочинів співробітниками ОВС свідчить і про те, що більшості їх характерне також послаблення контролю з боку керівників та контролюючих структур.

Недопустимі порушення встановленого порядку мають місце при отриманні, обліку, зберіганні, видачі та використанні зброї та набоїв до неї, спецзасобів. Непоодинокі факти витоку таємної та службової інформації, втрати посвідчень та інших порушень службової дисципліни співробітниками. І тут проявляється недостатня вимогливість керівників органів до негативних явищ, низький рівень проведення службових розслідувань, навіть у випадках настання тяжких наслідків.

Розглядаючи обставини та фактори, що зумовлюють злочинність в органах внутрішніх справ, треба мати на увазі, що вони перебувають у прямій залежності від:

- наявних проблем, що мають місце в економічних, соціальних та правових сферах;

- ретельності та обєктивності оцінки соціальної спрямованості особистості, її здатності сприймати і виконувати вимоги та дотримуватись лінії поведінки, допустимої в органах внутрішніх справ;

- рівня субєктивізму та формалізму при вирішенні питань прийняття на службу в органи внутрішніх справ;

- проявів кругової поруки та службової корпоративності, спрямованих на сприяння співробітникам, що вчинили протиправні діяння, уникнути відповідальності;

- підготовленості співробітників ОВС, їх здатності до адекватних, виважених і законних дій у правозастосовчій діяльності;

- дієвості виховного впливу на співробітника, ефективності роботи інститутів громадського контролю за його діяльністю, поведінкою, способом життя;

- позиції керівних кадрів щодо забезпечення і підтримання в колективі правомірної поведінки його співробітників, а також прикладу власної законослухняності та прихильності тим моральним цінностям, які бажано підтримувати в органах внутрішніх справ;

- фінансового, соціального та правового забезпечення, що гарантувало б співробітникам ОВС пристойні умови життя і служби;

а постійна увага до відпрацювання і вирішення цих проблем сприяла би декриміналізації МВС, її самоочищення та професійного зміцнення.

Увага до злочинності зумовлена її надзвичайною значимістю і складністю, намаганням людства подолати це небезпечне явище. Як зазначив М.К. Михайловський: “Злочин є найхарактернішим і безсумнівним для всіх обовязковим симптомом громадського розладу чи невлаштованості”. Звідси - злочинність є постійним супутником людського суспільства, вона неминуче властива усім етапам його розвитку і характеризує істотні вади у суспільних відносинах.

Аналіз найрізноманітніших теорій злочинності дає змогу віднайти її складові, зробити спробу сформулювати узагальнену характеристику цього явища. В сучасній спеціальній юридичній літературі багато уваги приділяється проблемі злочинності серед певних категорій населення, які обєднуються в групи за певними ознаками. Зокрема, достатньо широке висвітлення дістали проблеми злочинності серед неповнолітніх, жінок, військовослужбовців та інших категорій населення. У той же час, не зважаючи на виділення у структурі кримінального законодавства складів злочинів, вчинення яких повязане зі здійсненням правоохоронних функцій співробітниками одного з найбільших (за кількістю і розгалуженістю завдань) субєктів правоохоронної діяльності - ОВС, вивчення проблем злочинності серед співробітників цієї правоохоронної професії є недостатнім.

Скоєння феномену даного виду злочинів потребує глибокого та всебічного розгляду, бо чітке знання закономірностей даного явища, причин та умов, що спонукали конкретних представників правоохоронних органів до злочинної поведінки, обставин, які вплинули на її реалізацію у конкретних протиправних діях, сприятиме правильному визначенню шляхів протидії протиправним діянням та ефективній роботі по їх попередженню чи припиненню. Для повноти і всебічності розгляду цього питання важливо на основі наукового аналізу основних етапів розвитку поняття злочину (чи злочинності взагалі) визначити його походження та особливості в органах внутрішніх справ.

На сам перед зазначимо, що злочинність - це форма соціальної поведінки людей, що порушує нормальне функціонування суспільного організму. Злочинні прояви в системі Міністерства внутрішніх справ України торкаються кількох суттєвих аспектів, що впливають на здатність цього правоохоронного відомства ефективно протистояти злочинності. Надзвичайно широкий негативний резонанс та гостру оцінку громадян викликали порушені у 2001 році кримінальні справи по звинуваченню колишніх і діючих співробітників міліції м. Києва, Київської, Львівської, Одеської та Харківської областей в організації злочинних угруповань, на рахунку яких не одне вбивство, викрадення людей, вимагання викупу тощо.

Вчинення злочинів, що скоєні деякими співробітниками міліції в процесі виконання ними своїх професійних обовязків, підриває перш зав се, правоохоронну систему самої держави та зводить на нуль роботу інших правоохоронців, які добросовісно виконують свої службові (посадові) обовязки.

Прояви злочинної поведінки з боку окремих співробітників свідчать про суттєві недоліки в організації відбору на службу в міліцію, невміння своєчасно виявити співробітників з відхиленнями в поведінці та дієво відреагувати на дисциплінарні порушення з їх боку, що в зрештою призводить до негативних наслідків, про відсутність відповідного впливу на корегування поведінки співробітників у бажаному для системи і суспільства в цілому напрямку. А отже, наявність умов для вчинення злочину свідчить про неефективність роботи таких підрозділів, як апарати по роботі з персоналом, психологічна служба, внутрішньої безпеки і розслідувань і, звичайно ж, керівних кадрів.

Злочинність - це також соціально-правове явище, і його кількісні параметри сумарно складаються з вчинених у даному суспільстві і в даний час злочинів. У той же час звичайне складання кількості вчинених злочинів ще не дає підстав для повної уяви про злочинність, бо це явище має свої закономірності існування воно характеризується численними внутрішніми протиріччями, повязаними з іншими соціальними явищами, що досить часто стають визначальними не лише в розвитку криміногенної ситуації у суспільстві, але й суттєво впливають на структуру злочинних проявів та формування злочинної поведінки.

В процесі пізнання стану злочинності в ОВС зявляється можливість отримати фактичні дані про це явище: загальна кількість вчинених злочинів, кількісні та якісні характеристики правопорушень, вчинених під час служби і та поза її межами, число виявлених злочинців тощо. Але отримані дані не дають повної уяви для розробки ефективних заходів попередження злочинів у системі.

Обмеження аналітичних матеріалів лише відомостями інформаційно-статистичного характеру і майже повна відсутність даних соціально-психологічної спрямованості звужує можливості для встановлення причин злочинності в системі правоохоронної діяльності та розробки науково обґрунтованих і практично доцільних і реальних рекомендацій для боротьби з нею. Це здебільшого відбувається тому, що в статистиці дістає належне відображення далеко не вся злочинність, і навіть не вся кількість вчинених злочинів. Як свідчить практика, в силу різних причин як обєктивного, так і субєктивного характеру, існує прихована (латентна) частина злочинності, що перебуває за межами обліку, зовні ніяк не проявляється, а тому у статистичних даних зовсім не враховується.

Тому одним з найголовнішим завдань нашого дослідження є виявлення не “статистичної” (реєстрованої), а фактичної злочинності, яка існує в системі правоохоронної діяльності, тобто аналіз злочинності мусить бути підпорядкованим головному завданню - виявленню її реальних кількісних і якісних показників та характеристик у їх діалектичному взаємозвязку. І коли поняттям “кількість” охоплюється лише просторово-часова властивість явища, то сутність поняття “якість” вбирає в себе чітку визначеність. З цієї точки зору вивчалися розповсюдженість злочинності в системі МВС, її зміни в часі, форми злочинних проявів тощо. Зміст поняття якості включає також і певну системність злочинності, що характеризується різними її елементами - структурою, сталістю, змінюваністю. Це свідчить про важливість забезпечення детального дослідження структури злочинності в органах внутрішніх справ, взаємозвязку різних видів злочинів та субєктів їх вчинення. Для цього застосовувався широкий комплекс методів, у тому числі вивчення кримінальних справ та матеріалів службових розслідувань і перевірок, справ оперативного обліку. Ніяк не можна миритися з тим, коли певна частина співробітників системи, нехтуючи своєю професійною честю і обовязком, не лише не захищають закон, але й самі вчиняють правопорушення, в тому числі й надто резонансні злочини.

Початок 90-х минулого століття: в Україні на фоні складних соціально-політичних явищ, які характерні при формуванні суспільних відносин нового типу, відбувалося загострення криміногенної обстановки. У злочинність активно втягувалися представники різних соціальних груп населення, на жаль, не стали винятком у цьому процесі й окремі співробітники ОВС. Оцінюючи ситуацію за “незалежні” роки слід зазначити, що за цей період офіційно зареєстровано 6054 злочини, які були вчинені співробітниками ОВС, або - кожен рік реєструвалось у середньому 550 злочинів, що склало близько 2,4 злочини на 1000 осіб співробітників ОВС. Для порівняння, у 80-х роках ХХ ст. середній показник кількості зареєстрованих злочинів, вчинених з участю особового складу ОВС, складав 286 на рік, або близько двох злочинів на 1000 їх співробітників.

Починаючи з 1991 року, кількість злочинів, вчинених співробітниками ОВС, невпинно зростала і досягла свого піку у 1995 році - 918 зареєстрованих злочинів за рік (3,3 злочини на 1000 співробітників). Після цього спостерігається стійка тенденція до зменшення зареєстрованих злочинних проявів, до яких були причетні представники системи МВС. За підсумками 2001 року вона склала 220 злочинів або 1,1 на 1000 співробітників. Таким чином, порівняно з 1995 роком, число вчинених злочинів на 1000 працюючих співробітників ОВС скоротилося більше ніж у тричі. До цього слід зазначити, що на темпи зростання або скорочення злочинних проявів, скоєних співробітниками, динаміка змін загальної кількості о/с впливає лише частково, а саме: зростання (скорочення) числа зареєстрованих злочинних проявів відбувається динамічніше, ніж відповідні штатні зміни. Крім цього існує дуже багато чинників, які прямо чи посередньо визначають стан злочинності в системі правоохоронної діяльності формують її внутрішню спроможність до протидії негативним процесам та здатність до своєрідного самоочищення.

Аналіз статистичних даних дає можливість певним чином простежити поширеність цього явища в регіонах України та окремих службах системи МВС.

Орієнтуючись на середні показники про рівень злочинності в регіональних та на транспорті за 1996-2001 рр., можна зробити висновок, що найвищі щорічні абсолютні показники числа зареєстрованих злочинів (у порівнянні з середніми даними по Україні) спостерігаються в десяти ГУ-УМВС. А саме: в ГУМВС в Криму - 48; УМВС в Львівській області - 41; Одеській - 37; ГУ МВС в м. Києві - 34; УМВС в Донецькій області - 31; Харківській - 29; Дніпропетровській - 28; Черкаській - 24; в ГУМВС Київської та УМВС Вінницької областей відповідно 22 та 21. В загальній кількості злочинів, вчинених співробітниками територіальних та транспортних ОВС і особовим складом навчальних закладів системи МВС за вказаний період, співробітники перелічених десяти регіонів склали - 53,0 %. Таким чином оцінка стану злочинності лише за “зовнішніми” ознаками, не завжди дає повне уявлення про рівень криміналізації особового складу, а тому не дозволяє правильно зорієнтувати та сконцентрувати зусилля керівників та відповідних служб на попередження неправомірної і злочинної поведінки серед співробітників системи. Слід звернути увагу і на такий показник, що характеризує морально-психологічний стан та правослухняність особового складу, як число співробітників, притягнутих до дисциплінарної відповідальності за порушення дисципліни. Як свідчить статистика, кількість таких співробітників не завжди пропорційна кількості зареєстрованих злочинних проявів з боку особового складу. Так, у 1995-1996 роках, що характеризуються найбільшим числом зареєстрованих злочинних проявів за останні 7 років, найвищі показники порушених кримінальних справ на 1000 співробітників спостерігалися: у 1995 році - в УМВС Хмельницької (6,2), Черкаської (4,9), Сумської (4,8) областей та на Львівській залізниці (4,8); у 1996 році - в УМВС Закарпатської (5,6), Сумської (4,7), Івано-Франківської (4,5) областей та на Львівській залізниці (5,5). У той же час, в УМВС Закарпатської області при збільшенні у 1996 році (порівняно з попереднім 1995 роком) майже вдвічі кількості порушених кримінальних справ на 1000 співробітників, питома вага, притягну ...........