Адміністративний нагляд органів внутрішніх справ у сфері забезпечення громадського порядку і громадської безпеки - диссертация

Проте якими б методами не користувалися субєкти адміністративного нагляду, вони так чи інакше черпають їх з “арсеналів” управлінських методів, що свідчить про їх ідентичність.

У процесі здійснення адміністративного нагляду органами внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку і громадської безпеки застосовуються головним чином методи, що складають групу організаційних і адміністративних способів управління.

Щодо економічних методів, то вони застосовуються більшою мірою відносно самих органів адміністративного нагляду як управлінської системи.

Функція нагляду, реалізована поза цією системою, лише опосередковано впливає на економіку піднаглядних обєктів. Тому економічний метод може бути розцінений як допоміжний і нетиповий для органів адміністративного нагляду. Очевидно, що заборона, наприклад, органами ДАІ експлуатації автотранспорту (через непридатний технічний стан) певного транспортного підприємства (чи будь-якого іншого обєкту), діяльність якого багато в чому залежить від нормальної роботи транспорту, впливає на стан його економіки. Такий ефект є результатом застосування адміністративно-директивного методу, але не економічної санкції.

Для того, щоб найглибше усвідомити співвідношення адміністративних і економічних методів, потрібно мати на увазі таке. Адміністративні методи кваліфікуються як способи чи засоби позаекономічного чи прямого управляючого впливу з боку субєктів адміністративного нагляду на відповідні піднаглядні обєкти. Позаекономічний характер цих методів означає, що субєкт адміністративного нагляду діє на вольову поведінку піднаглядного обєкта (громадянина чи підприємства.).

Економічний метод характеризуються як спосіб або засіб економічного впливу субєктів адміністративного нагляду на відповідний піднаглядний обєкт. Головне при цьому полягає в тому, що субєкт адміністративного нагляду вимагає належної поведінки піднаглядного обєкта шляхом впливу на його матеріальні інтереси, тобто опосередковано, на відміну від способів прямого владного впливу.

Протиставляти ці методи неприпустимо, оскільки вони діють у взаємозвязку, у них єдина мета ? вимагати належної поведінки піднаглядного обєкта. Крім того вони застосовуються щодо тих самих піднаглядних обєктів, тими ж самими субєктами адміністративного нагляду тощо.

Отже, при виділенні адміністративних і економічних методів розуміються ті ж самі якості, властиві управлінському впливу, але виражені по-різному (наприклад, у результаті позбавлення ліцензії піднаглядного обєкта для нього настають негативні матеріальні наслідки. Тут економічний метод виступає опосередковано в результаті застосування адміністративного методу).

Випереджаючи розгляд конкретних методів наглядової діяльності міліції в сфері охорони громадського порядку, уявляється важливим зупинитися на таких положеннях.

Розвиток функції адміністративного нагляду в системі державного управління взагалі, і управління в сфері охорони громадського порядку, зокрема, здійснюється шляхом комплексного забезпечення цієї діяльності.

Проявляється остання в тому, що субєкти нагляду виступають не лише як органи, що здійснюють нагляд за станом обєкта і застосовують у потрібних випадках заходи примусового характеру, спрямовані на підтримку відповідного правового режиму обєкта, але й здійснюють значну організаційну роботу.

Така сторона функціонування органів адміністративного нагляду в системі міліції відображає загальну спрямованість правоохоронної діяльності, в характеристиці якої значне місце посідає профілактична робота. Риси цього напряму повною мірою характерні для діяльності міліції. Для неї, як і для підсистеми органів адміністративного нагляду, профілактика правопорушень, її організаційне забезпечення є одним із головних завдань у забезпеченні встановленого правопорядку в країні.

Сказане дозволяє зосередити увагу в цьому дослідженні на тих методах нагляду, які походять з основних методів адміністративного права, тобто з переконання і примусу як основних методів (способів впливу на зовнішнє середовище), де й реалізується функція адміністративного нагляду.

У теорії адміністративного права переконання визначається як система заходів правового і неправового характеру, які проводяться державними та громадськими організаціями з використанням заохочувальних методів, спрямованих на формування у громадян розуміння потреби чіткого виконання законів та інших правових актів. [13, С. 150]

З точки зору правоохоронної діяльності, переконання полягає у впливі на свідомість і волю людей з метою добровільного дотримання ними норм права, що регулюють суспільні відносини в сфері діяльності правоохоронних органів, взагалі, і органів внутрішніх справ, зокрема.

У свою чергу адміністративний примус ? це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до субєктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень. [70, С. 194]

Примус виражається в тому, що такий вплив припускає однобічне юридично обовязкове розпорядження, виконання якого гарантується, а при потребі забезпечується примусовою силою держави.

Варто мати на увазі, що на першому плані виступає переконання, а потім примус. На базі співвідношення методів переконання і примусу можна виділити інші спеціальні методи адміністративного нагляду:

морально-політичні;

організаційні;

адміністративні та економічні.

Морально-політичні методи являють собою найширший набір способів агітаційно-масового впливу, обєктами якого є населення країни, посадові особи всіх ланок управління. Спеціальними ж обєктами ідеологічного, виховного впливу з окремих напрямків наглядової діяльності виступають реальні й потенційні учасники конкретних суспільних відносин.

Певною мірою саме ці методи зближаються з функцією адміністративного нагляду. Наприклад, пропаганда, як спосіб діяльності відповідних ланок у системі органів адміністративного нагляду, стає їх основною функцією. У процесі її практичної реалізації вступають у дію спеціальні методи пропагандистської діяльності, що підтверджує складну природу категорії методів, їх нерозривний звязок з функціями управління.

Важливо підкреслити, що в діяльності субєктів нагляду, які функціонують у системі міліції, правова пропаганда займає особливе місце. Мабуть, її треба оцінювати як одну з головних форм профілактики правопорушень, оскільки в якій би формі не проводилися заходи попереджувального характеру, вони завжди своїм змістом мають агітаційно-пропагандистську спрямованість. Тут, як ніде більше, дістають відображення методи переконання, спрямовані на виховання в людей поваги до права взагалі, і до норм, що регулюють конкретні суспільні відносини, зокрема.

Розглядаючи пропаганду із названих позицій, скажемо, що її прикладні дослідження в системі МВС України свідчать про істотні розходження в розумінні цієї діяльності. Деякі автори, наприклад, відкидають наявність інших класифікацій методів переконання у пропагандистській роботі в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім тих, у яких критерієм розмежування беруться засоби реалізації методу. [145, С. 52]

Методи переконання, реалізовані в пропагандистській діяльності субєктів адміністративного нагляду по його основних напрямках (паспортна система, дозвільна система, громадський порядок, дорожній рух), потрібно розглядати як один з найважливіших засобів впливу на правосвідомість громадян України. Цей метод використовується практично на всіх етапах нагляду, оскільки навіть у випадку притягнення винуватого правопорушника до адміністративної відповідальності субєкт нагляду не обмежує свої дії процесуальними рамками, а досягає їх шляхом розяснення і переконання з метою усвідомлення винною особою неправомірності своєї поведінки.

Доречно підкреслити також тісний звязок методів адміністративного нагляду і методів галузевого управління, причому перші опосередковано впливають на реалізацію інших.

Взаємовплив методів очевидний. Спільними зусиллями органів нагляду та адміністрації підприємств досягаються бажані результати запрограмованого стану відповідних обєктів нагляду. Тому застосування методів морального і матеріального заохочення варто розглядати і як наслідок, результат методу переконання, який лежить в основі діяльності органів адміністративного нагляду.

Реалізація вказано звязку реальна лише стосовно методів наглядової діяльності міліції, реалізованих, головним чином, у сферах охорони громадського порядку, дорожнього руху, тобто там, де управлінський вплив адресований трудовим колективам, обєднанням громадян за виробничою або іншою соціальною ознакою (підприємства, мешканці будинків тощо).

Характеризуючи метод переконання у діяльності органів адміністративного нагляду в системі міліції, зазначимо, що ці методи в поєднанні з опосередкованим економічним і організаційним впливом складають таку групу способів впливу на піднаглядний обєкт, що і є основним засобом реалізації пропагандистських і організаційних функцій субєктів нагляду. Така практика діяльності всіх систем нагляду в державному управлінні, компетенція яких далеко не вичерпується лише наглядовими повноваженнями.

Методи діяльності субєктів нагляду, що дістають відображення в організаційному впливі на охоронювані суспільні відносини, складають особливу групу. Цей вплив за своїм характером не є завжди владним стосовно адресата. Значною мірою він реалізується в рекомендаціях органів нагляду, у процесі методичної допомоги при налагодженні взаємодії з органами галузевого управління.

Практично організаційні методи застосовуються в діяльності всіх органів адміністративного нагляду, що входять у систему міліції. Їх організуюча роль помітно виявляється, наприклад, щодо громадських формувань з охорони громадського порядку. Так, відповідно до ст. 15 Закону України від 22 червня 2000 року “Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону” [52], місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування спільно з органами внутрішніх справ, підрозділами Прикордонних військ України організовують діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку та державного кордону шляхом залучення їх членів до проведення патрулювання та інших спільних заходів, проведення інструктажів та оперативного надання відповідної інформації, крім таємної, залучення їх членів до правового навчання та ознайомлення з формами та методами боротьби з правопорушеннями. У звязку з цим стає очевидним, що ігнорування організаційних методів в умовах сьогодення, призводить до ослаблення взаємодії субєктів нагляду і громадських формувань з охорони громадського порядку.

Питання щодо організації роботи органів внутрішніх справ України з населенням та громадськими формуваннями з метою посилення боротьби зі злочинністю і профілактикою правопорушень врегульовані на відомчому рівні наказом МВС України від 24 червня 1997 року № 400 “Про затвердження типових штатів та Типового положення про підрозділи органів внутрішніх справ по роботі з населенням та громадськими формуваннями”. [101]

З цього приводу хотілося б зазначити, що сьогодні багато громадських формувань з охорони громадського порядку практично припинили свою діяльність (наприклад, добровільні народні дружини), лише органам адміністративного нагляду в державному управлінні характерна позиція активно організуючої ланки системи управління. Ця позиція закріплена практично в усіх актах ? положеннях, що визначають статус цих органів, їх компетенцію у функціональній структурі державного управління.

Отже, розглянуті групи методів, на перший погляд, не є характерними для діяльності, здійснюваної органами нагляду. Проте, зіставлення повноважень системи в державному управлінні і методів діяльності дозволяє зробити деякі висновки. Вони, як уявляється, мають істотне практичне значення в удосконаленні управління і нагляду в системі міліції. Тенденція закріплення в компетенції органів нагляду організаційних засад у правоохоронній сфері очевидна і безперечна.

Уявляється, що бажаний ефект діяльності може мати місце тоді, коли субєкт має чітко визначену компетенцію, що відповідає головним його завданням, і використовує з метою досягнення позитивного результату всі доступні і дозволені правом методи. Таке посилання може бути прийняте й стосовно основних робочих методів адміністративного нагляду. До їх числа відносяться адміністративні методи, за допомогою яких орган нагляду реалізує владні повноваження.

Адміністративні методи становлять собою основну групу засобів-способів охорони піднаглядних обєктів від різного роду неправомірних посягань. Не завжди така діяльність закінчується застосуванням заходів стягнення. Значна частка примусового впливу органів на піднаглядні обєкти носить директивний характер і не повязана безпосередньо із застосуванням адміністративних санкцій.

Незважаючи на владний характер адміністративно-директивного методу впливу на середовище управління в механізмі адміністративного нагляду все ж таки за своїм змістом він близький до організаційного.

Отже, адміністративно-директивний метод, що застосовується в практиці роботи субєктів нагляду, має складну природу. Будучи конкретним вираженням адміністративного примусу в управлінні, він зберігає також свій організуючий початок, оскільки примусити зобовязану сторону вчинити певні дії або утриматися від їхнього здійснення ? значить організувати належне функціонування піднаглядного обєкта.

Що ж стосується сторони розглянутого методу, повязаної із застосуванням інших видів адміністративного примусу, то його реалізація має місце, в основному у випадку протиправних дій.

Якщо у процесі здійснення адміністративного нагляду переконання не досягає своєї мети, то субєкти адміністративного нагляду застосовують адміністративний примус, який полягає у здійсненні примусових заходів з метою попередження, припинення протиправних дій, процесуального забезпечення і накладення адміністративних стягнень.

Адміністративний примус, застосовуваний субєктами адміністративного нагляду міліції, має деякі особливості. Це, як правило, позасудове застосування примусових заходів (за винятком деяких адміністративних стягнень; примусові заходи застосовують органи (посадові особи), наділені спеціальними повноваженнями по здійсненню адміністративної влади; адміністративний примус застосовується з метою забезпечення дотримання загальнообовязкових правил поведінки в сфері державного управління (наприклад, правила дозвільної системи, паспортної системи, правила безпеки дорожнього руху тощо).

В теорії адміністративного права виділяються три групи примусових заходів:

а) заходи адміністративного запобігання;

б) заходи припинення правопорушень;

в) адміністративні стягнення. [13, С. 152]

Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що входять до названих груп, відрізняються один від одного є їх “розміщення” стосовно протиправної дії.

Заходи адміністративного попередження. Ці заходи (їх часто називають адміністративно-попереджувальними) застосовуються з метою попередження правопорушень.

Зміст попередження правопорушень полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведінки схильні; по-друге, в усуненні причин, що сприяють скоєнню правопорушень, і створенні умов, які виключають протиправну поведінку.

Законодавець розцінює адміністративно-попереджувальну роботу як важливий компонент забезпечення законності, порядку і дисципліни. Виходячи з цього, він вводить в КУпАП спеціальну статтю (ст. 6 “Запобігіння адміністративним правопорушенням”) [66], яка передбачає здійснення профілактичних заходів, визначає їх цілі і субєктів.

У повсякденному житті громадяни найчастіше стикаються з адміністративно-попереджувальними заходами, які застосовуються правоохоронними органами (міліція, податкова міліція, прокуратура), державними інспекціями, контрольно-ревізійними службами, органами місцевого самоврядування та іншими, уповноваженими на те державою структурами. Це, зокрема:

перевірка документів;

безперешкодний вхід у жилі приміщення громадян, які перебувають під адміністративним наглядом;

відвідання підприємств, організацій для виконання профілактичних функцій;

вилучення для проведення аналізу проб продукції, яка призначена для реалізації населенню;

заборона або обмеження в установленому порядку руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць та автомобільних доріг з метою забезпечення громадської безпеки.

Характерною особливістю адміністративно-попереджувальних заходів є та, що вони застосовуються в ситуаціях, коли правопорушення відсутнє. Практиці відомі два види таких ситуацій:

1. коли є реальні підстави передбачати, що може здійснитися правопорушення і потрібно його не допустити;

2. коли треба забезпечити відповідний правопорядок у надзвичайних (екстремальних) умовах.

Найрельєфніше заходи цієї групи подані в Законі України від 16 березня 2000 року “Про правовий режим надзвичайного стану” [50]. Це встановлення особливого режиму вїзду, виїзду, пересування; заборона масових і спортивних заходів; введення комендантської години тощо. Сюди ж варто віднести й заходи карантинного та обсерваційного характеру, закриття кордонів із суміжною державою і т. ін.

Запобіжні адміністративні заходи. Цей вид заходів (у юридичній літературі їх інколи називають “адміністративно-запобіжними”) належить до другого різновиду заходів адміністративного примусу.

Сама назва цих заходів вказує на їх цільове призначення ? запобігання неправомірної поведінки. Їх призначення як заходів запобігання полягає в:

а) припиненні протиправної поведінки;

б) усуненні шкідливих наслідків протиправної поведінки;

в) створенні відповідних умов для можливого в майбутньому притягнення винної особи до адміністративної відповідальності (складання протоколу про адміністративне правопорушення).

Запобіжні адміністративні заходи можуть застосовуватись як окремо, наприклад, припинення функціонування пункту громадського харчування у звязку з порушенням санітарно-епідеміологічних правил, так і в сукупності з іншими заходами адміністративного примусу, наприклад, з адміністративними стягненнями.

Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень. Найчіткіше чітко виражену, в розумінні правової регламентації, класифікаційну групу заходів адміністративного примусу складають примусові заходи впливу, які містяться в адміністративно-правових санкціях, тобто заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

Головною особливістю подібних заходів примусу є та, що вони застосовуються винятково як заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень і містяться в адміністративно-правових санкціях.

В юридичній літературі до третьої групи адміністративно-правових заходів найчастіше включають лише адміністративні стягнення.

Адміністративним законодавством України передбачені санкції, які містять такі заходи відповідальності:

1) накладення адміністративних стягнень на фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень;

2) накладення стягнень на юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень (притягнення до відповідальності в адміністративному порядку);

3) застосування заходів адміністративного впливу, не віднесених до категорії адміністративних стягнень до юридичних осіб за порушення нормативно-правових положень (притягнення до відповідальності в адміністративному порядку).

Застосування до фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень заходів впливу, які не є адміністративними стягненнями передбачено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Передусім це ст. 24¹ “Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх”, згідно з якою до осіб віком від 16 до 18 років за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватися такі заходи впливу:

1) обовязково публічно чи в іншій формі просити пробачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічного чи трудового колективу з їх згоди, а також окремим громадянам за їх проханням. [70, С. 205]

Крім відомих у теорії і практиці примусових заходів, можна запропонувати запобіжний захід у вигляді призупинення діяльності ліцензії, що вилучається в піднаглядного обєкта і може бути повернена йому після усунення всіх недоліків, вказаних субєктом нагляду.

На сьогодні, в діючому Законі України від 1 червня 2000 р. “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (ст. 21) [51] передбачена відповідальність за порушення ліцензійних умов у вигляді анулювання ліцензії, що призводить до повної її втрати.

Запропонований нами вид відповідальності у вигляді призупинення дії ліцензії зовні схожий на анулювання ліцензії (припинення діяльності субєкта), але різниця тут полягає в тому, що призупинення дії ліцензії тимчасово забороняє ті дії, на які потрібно мати дозвіл, у той же час інші заходи субєкт може здійснювати (наприклад, кадрові питання, питання матеріально-технічного забезпечення тощо).

Отже, заходи переконання і примусу повинні застосовуватися в комплексі, при цьому переслідуючи головну мету - належне функціонування піднаглядного обєкта.

Важливою умовою нормального функціонування діяльності субєктів адміністративного нагляду є контроль за належною роботою субєктів адміністративного нагляду, а також підбір, розстановка і навчання виконавців, які безпосередньо здійснюють адміністративний нагляд.

Контролює діяльність субєктів адміністративного нагляду начальник органу внутрішніх справ або його заступник ? начальник міліції громадської безпеки, як у процесі повсякденної роботи, так і при перевірці скарг, що надходять стосовно діяльності субєкта адміністративного нагляду. Керівник галузевого підрозділу зобовязаний також контролювати діяльність своїх підлеглих працівників з метою недопущення порушення прав і свобод з боку конкретних працівників.

Не менш важливим є підбір, розстановка і навчання виконавців, які безпосередньо здійснюють адміністративний нагляд. До умов належного виконання нагляду конкретними виконавцями відноситься наявність високої кваліфікації, глибоких знань, потрібних для здійснення адміністративного нагляду (як юридичних, так і технічних), вміння застосовувати їх на практиці, та деякі інші умови виходячи з конкретних обставин.

1.4. Організаційні основи діяльності субєктів адміністративно-наглядової діяльності міліції

Найбільшого вираження риси адміністративного нагляду набули у сфері діяльності органів внутрішніх справ (міліції). У свою чергу, саме в системі галузевого управління вони дістали найчіткіше організаційне розмежування. Відособленість цієї ланки допомагає краще зрозуміти функції адміністративного нагляду. Відповідно до організаційних, функціональних і праворегулюючих варіантів побудови досліджуваних субєктів адміністративного нагляду припустимі порівняння його систем незалежно від їх належності до галузей управління (народне господарство, соціально-культурне та адміністративно-політичне будівництво).

Важливо підкреслити, що для управління в діяльності органів внутрішніх справ характерне не лише “фізичне” зосередження обєктів і субєктів адміністративного нагляду, але й те, що вони розрізняються як за формою, так і за способом утворення, фінансування тощо. Крім того, субєкти адміністративного нагляду в системі органів внутрішніх справ мають повний обсяг форм і методів, властивих цій діяльності на даний період часу.

З метою зясування характеристики субєктів нагляду в системі органів внутрішніх справ розглянемо питання про організаційну структуру галузі.

У юридичній літературі тією чи іншою мірою вже висвітлювалася ця проблема. В сучасній адміністративно-правовій літературі цьому питанню приділяється також увага [13; 70], де органи внутрішніх справ розглядаються разом з іншими відомствами, що діють у галузі адміністративно-політичної сфери (Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Міністерство юстиції України).

Розгляд організаційної структури органів внутрішніх справ у рамках цього дослідження має кілька причин:

1. Організаційна структура органів внутрішніх справ, як і всіх інших органів управління, мусить відповідати їх функціональному змістові. Досягти цього можна шляхом організаційного розмежування всередині галузі та надання кожному елементу структури відповідної компетенції. Отже, аналізуючи організаційну структуру органів внутрішніх справ, можна зясувати ті її елементи, які за своїм цільовим призначенням і характером діяльності є субєктами адміністративного нагляду.

2. Організаційна структура органів внутрішніх справ і вичленування з її наглядових ланок дозволить вести мову про питому вагу адміністративного нагляду у функціональній структурі галузі взагалі, та у рамках адміністративної діяльності, зокрема. Цей підхід дає можливість судити про органи внутрішніх справ як про систему, у якій найпомітніша концентрація наглядових повноважень. Для одних елементів системи вони є основними в компетенції, для інших ? здійснюються разом з повноваженнями іншого характеру.

3. Організаційне відокремлення в структурі органів внутрішніх справ ланок адміністративного нагляду дає можливість обґрунтованого підходу до оцінки співвідношення обєкта управління в галузі внутрішніх справ та обєктів наглядової діяльності.

Органи внутрішніх справ, як окремо взята система, являють собою сукупність складових частин, кожна з яких має свої завдання, сили і засоби, що забезпечують їх виконання. Специфіка цих завдань, форм і методів діяльності послужили, з одного боку підставою для розмежування напрямків діяльності, а з іншого ? обєднання в середині системи тих її ланок, завдання яких близькі за своїм змістом, або їх діяльність має загальний обєкт впливу.

Деякі вчені-адміністративісти, досліджуючи органи внутрішніх справ, поділяють їх на міліцію, Державну автомобільну інспекцію МВС України, Державний пожежний нагляд МВС України та внутрішні війська. [13, С. 479-489]

Існування різноманітність поглядів у науковій літературі обумовлювалося відсутністю закріпленої на законодавчому рівні структури Міністерства внутрішніх справ України.

Проте зазначення суперечність отримала вирішення у Законі України від 10 січня 2002 р. “Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України” [57], яким затверджено таку загальну структуру Міністерства внутрішніх справ України:

Міністерство внутрішніх справ України - центральний орган управління;

головні управління, управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи Міністерства внутрішніх справ України на транспорті;

міські, районні управління та відділи, лінійні управління, відділи, відділення, пункти;

підрозділи місцевої міліції;

підрозділи та допоміжні служби державної пожежної охорони;

зєднання, військові частини, підрозділи, установи внутрішніх військ;

навчальні заклади, науково-дослідні установи, підприємства та установи забезпечення.

Що стосується внутрішніх військ, то вони хоча і входять у систему МВС, але не входять у структуру органів внутрішніх справ.

Кожна з названих частин системи органів внутрішніх справ має не лише свою внутрішню організаційну побудову, але й функціональну структуру. Остання і дає можливість виділення тих ланок, які здійснюють адміністративний нагляд у сфері охорони громадського порядку.

Міліція є основною частиною органів внутрішніх справ, через яку держава здійснює управління громадським порядком. З цієї позиції громадський порядок виступає як обєкт діяльності міліції. Однак міліція являє собою досить складну за своєю організаційною і функціональною побудовою частиною органів внутрішніх справ.

Відповідно до Закону України від 20 грудня 1990 р. “Про міліцію” [43], вона поділяється на:

кримінальну міліцію;

міліцію громадської безпеки;

транспортну міліцію;

державну автомобільну інспекцію;

міліцію охорони;

спеціальну міліцію.

До складу кримінальної міліції входять “оперативно-розшукові, науково-технічні й інші підрозділи, потрібні для розвязання завдань, що стоять перед нею, і надання допомоги міліції громадської безпеки.

Відразу ж наголосимо, що діяльність не всіх підрозділів міліції безпосередньо повязана з охороною громадського порядку [40, С. 93; 28, С. 14] (тут і далі термін “громадський порядок” розуміється у вузькому розумінні). До цих підрозділів відноситься кримінальна міліція.

До складу міліції громадської безпеки входять підрозділи патрульно-постової служби, Державної автомобільної інспекції, служба дільничних інспекторів міліції, ізолятори для тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб та інші підрозділи, діяльність яких призначена для розвязання поставлених перед нею (міліцією) завдань.

Особливе місце у складі міліції посідає служба охорони громадського порядку і Державна автомобільна інспекція, діяльність яких за своїм характером варто оцінювати як адміністративно-наглядову, а органи, що її здійснюють, як субєкти адміністративного нагляду.

У складі міліції громадської безпеки служба охорони громадського порядку має спеціальні завдання, що характеризують її діяльність як наглядову у всіх встановлених законом правових формах і здійснювану відповідними методами. Саме з метою реалізації завдань із здійснення адміністративного нагляду в складі міліції і створені її стройові підрозділи (полки, батальйони, роти, взводи, відділення).

Як і всяка інша діяльність, адміністративний нагляд у сфері охорони громадського порядку складається з кількох етапів.

1. Підготовчий (організаційний), де сама служба виступає як обєкт управління, здійснюваного підрозділами органами внутрішніх справ (міліції). Він містить у собі різні організаційні заходи, наприклад, починаючи з інструктажу і закінчуючи постановкою конкретних завдань кожному виконавцю. Успішність реалізації цього етапу прямо впливає на ефективність роботи підрозділів.

2.Систематичне спостереження за станом громадського порядку з метою зясування і припинення протиправних посягань на нього. Цей етап, власне, і характеризує зміст охоронної діяльності, тобто зміст і призначення адміністративного нагляду. У процесі спостереження за громадським порядком не лише виявляються факти правопорушень, але й вживаються заходи припинення протиправних дій, відновлення належного порядку в громадських місцях, створення умов спокою і безпеки людей, збереження матеріальних цінностей, зясовуються також обставини, що сприяють вчиненню правопорушень тощо.

На характеристику цього етапу впливає й те, що служба охорони громадського порядку виконує і велику організаційну функцію в галузі розглянутих суспільних відносин. Ця функція із завдань забезпечення належного громадського порядку, що диктує потребу застосування не лише оперативних заходів відновлювального характеру, але й дій по збору й обробці інформації, що надходить, а, отже, і оцінки оперативної обстановки. Це в свою чергу є основою для прийняття раціональних управлінських рішень. Таким вбачається головний звязок “внутрішньої” і “зовнішньої” діяльності служби охорони громадського порядку. [40, С. 84-86]

Варто у звязку з цим звернути увагу й на таку обставину. На перший погляд, може здатися, що застосування, наприклад, заходів відновлення належного громадського порядку у випадку його порушення є діяльність, що перебуває поза межами власне адміністративного нагляду.

Нагляд за станом громадського порядку, припинення будь-яких спроб його порушити, а також здійснення різних заходів із забезпечення його в громадських місцях, що відповідає правовому режиму порядку ? це єдиний процес. Саме він характеризує адміністративний нагляд у сфері державного управління взагалі в галузі охорони громадського порядку, і зокрема як динамічну функцію органів управління. Тому стосовно громадського порядку, діяльність субєктів адміністративного нагляду треба оцінювати як діяльність, що організовує його функціонування. На нашу думку, така оцінка можлива лише щодо спеціального обєкту ? громадського порядку.

3. Застосування санкцій до порушників та інших примусових заходів. Особливістю тут є та, що співробітники служби охорони громадського порядку, які безпосередньо спостерігають за станом обєкта, лише здійснюють затримання правопорушників (наприклад, у випадку вчинення ними дрібного хуліганства або іншого правопорушення) і доставляють їх до чергової частини. В цьому випадку складаються відповідні документи (рапорт, пояснення, протокол), на підставі яких начальник органу внутрішніх справ розглядає справу про адміністративне правопорушення і накладає адміністративне стягнення, або направляє матеріали суду для розгляду та ухвалення рішення, в той орган чи посадовій особі, яка правомочна накладати адміністративне стягнення за це правопорушення.

Зазначимо, що накладання адміністративних стягнення відповідно до ст. 258 КУпАП може здійснюватися на місці вчинення правопорушення без складання протоколу, коли затримана особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, яке на неї накладається.

Отже, служба охорони громадського порядку, виступаючи як субєкт адміністративного нагляду, у своєму арсеналі примусових заходів має в основному ті, які повязані з припиненням протиправних дій, відновленням належного порядку, затриманням правопорушників, а в необхідних випадках і застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів і зброї. [96]

Свого часу Р.І. Денисов висловлював думку про те, “що це питання можна було б вважати певною мірою надуманим, а суперечки довкола нього схоластичними, якби не проблема уточнення компетенції органів нагляду”. [34, С. 114]

Зміст питання полягає у застосуванні адміністративних санкцій органами нагляду, що може бути сприйняте як спроба розширювального тлумачення змісту адміністративного нагляду.

М.І. Єропкін виключав із процесу нагляду застосування санкцій, і підтверджуючи цю точку зору наводив загальний нагляд прокуратури як діяльність безвладну стосовно піднаглядних органів і посадових осіб, але, разом з тим, ефективну. На нашу думку, повною мірою цим висловленням не можна погодитися.

Взагалі, про “безсилля” прокурорського нагляду не може бути й мови, оскільки така форма нагляду має статус конституційно закріпленої системи, забезпеченої авторитетом державної влади повною мірою. Разом з тим акти прокурора обовязкові для тих, кому вони адресовані. Вони розглядаються в обовязковому порядку, по них приймаються заходи усунення виявлених порушень, їх причин та умов.

У свою чергу адміністративний нагляд ? це діяльність, що здійснюється в рамках державного управління лише із спеціального кола питань і тільки стосовно спеціальних обєктів. У цьому випадку нагляд виступає як невідємна частина всього управлінського впливу. Застосування примусових заходів взагалі і санкцій зокрема треба розглядати як єдиний механізм. Власне, це підтверджує і М.І. Єропкін, вказуючи на “негайне реагування” органу нагляду на адміністративні проступки. [40, С. 92-93] Той факт, що окремі санкції застосовуються, наприклад, судом за матеріалами органів адміністративного нагляду зовсім не суперечить сказаному вище. Він лише характеризує демократичність адміністративного процесу та організаційну забезпеченість законності в управлінні.

Продовжуючи розгляд питання щодо реалізації адміністративного нагляду органами внутрішніх справ, варто зупинитися на висвітленні структури Департаменту адміністративної служби міліції МВС України, оскільки здійснення адміністративного нагляду є невідємним складовим елементом його діяльності.

Сьогодні Департамент адміністративної служби міліції МВС України складається з:

організаційно-методичного відділу;

управління охорони громадського порядку;

управління організації профілактичної та адміністративної роботи;

відділу по керівництву спеціальними підрозділами міліції, забезпечення охорони працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та родичів;

відділ дозвільної системи;

відділ по координації діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ у районах радіаційного забруднення.

Коротко характеризуючи всі ланки цієї служби, підкреслимо основні особливості її побудови, які полягають у тому, що кожна ланка організаційно закріплена в рамках відповідного органу внутрішніх справ, що здійснює управління ними у повному обсязі (виняток складають питання, що вирішуються відповідно до встановленої номенклатури). Незважаючи на те, що про службу в цілому можна судити як про систему субєктів адміністративного нагляду, вона все ж таки являє собою відособлену її частину.

Визначається це особливістю піднаглядного обєкта ? громадського порядку, оперативні характеристики якого різні для регіонів країни та їх адміністративно-територіальних одиниць. За цих умов особливого значення набуває не оперативне управління силами і засобами охорони громадського порядку в масштабах держави з боку центрального органу управління, а методичне керівництво, здійснюване Департаментом адміністративної служби міліції МВС України і відповідних управлінь МВС областей та м. Севастополя і ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області. Подібна побудова характерна і для всіх інших субєктів адміністративного нагляду, що функціонують у рамках органів внутрішніх справ.

Органи внутрішніх справ у своєму складі мають спеціальні ланки, які здійснюють адміністративний нагляд за дотриманням встановленої в країні паспортної системи. Варто враховувати, що адміністративний нагляд за дотриманням паспортної системи здійснюють усі субєкти адміністративного нагляду в системі міліції. До них відносяться дільничні інспектори міліції, патрульно-постова служба міліції, чергові частини міліції і т.і.)

Організаційна замкнутість апаратів міліції, які здійснюють цей напрямок адміністративного нагляду в рамках відділу внутрішніх справ, відображає лише відомчі інтереси в питанні внутрішніх структур. Обрані ними варіанти раціональні з позицій штатних та інших можливостей органів внутрішніх справ. Якоюсь мірою вони традиційні і для міліцейського апарату. Таке обєднання двох принципово різних напрямків нагляду в більшості носить оперативно-тактичне спрямування.

В основі очевидної спеціалізації наявних напрямків наглядової діяльності міліції лежить далеко не формальна ознака ? піднаглядні обєкти. Як би не тлумачилося поняття охорони громадського порядку [28, С. 67], він (громадський порядок) не змінює свого змісту як обєкт адміністративного нагляду. На рівні з ним у цій якості виступає і паспортна система в Україні, яка являє собою сукупність суспільних відносин, врегульованих спеціальними правовими нормами.

Адміністративний нагляд міліції стосовно дотримання правил паспортної системи здійснюється Державним департаментом з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 14 червня 2002 р. “Про утворення Державного департаменту з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб”. [118]

Наступним субєктом адміністративно-наглядової діяльності виступають підрозділи дозвільної системи.

Діяльність за дотриманням правил дозвільної системи організаційно забезпечена в складі міліції, де представлена у вигляді відособлених підрозділів у структурі адміністративної служби. Однак і тут з повною впевненістю можна вести мову про наявність спеціального піднаглядного обєкта.

Правовою основою діяльності підрозділів дозвільної системи є Закон України від 20 грудня 1990 року “Про міліцію”, у якому передбачений обовязок міліції давати відповідно до законодавства дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів і речовин, щодо зберігання і використання яких встановлено спеціальні правила, а також на відкриття обєктів, де вони використовуються, контролювати додержання названих правил та функціонування цих обєктів (п. 13 ст. 10 Закону); Закон України від 1 червня 2000 року “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” [51] та постанова Кабінету міністрів України від 15 серпня 2001 року “Про затвердження Положення про дозвільну систему”.

Дозвільну роботу в масштабах України організовують:

Департамент адміністративної служби МВС України;

управління та відділи ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області; УМВС України областей та м. Севастополя;

міськрайоргани внутрішніх справ (відділи, відділення дозвільної роботи).

Основними завданнями міліції по здійсненню дозвільної системи є запобігання втрати і розкрадань предметів і речовин, на які поширюється особливий режим обігу, недопущення їх використання в злочинних цілях або не за призначенням, своєчасне виявлення та усунення порушень встановлених правил. [12, С. 153]

Виходячи із поставлених завдань підрозділи дозвільної роботи реалізують основні функції: допуск осіб до роботи на обєктах дозвільної системи; видачу дозволів на роботу з предметами і речовинами обмеженого користування; нагляд за обєктами; проведення на них профілактичних заходів.

Подібна оцінка такою ж мірою застосовується й щодо субєктів нагляду за режимом перебування іноземних громадян і осіб без громадянства на території України. Усі питання стосовно згаданих осіб вирішує служба паспортно-реєстраційної та міграційної роботи, яка постійно контактує з міліцією громадської безпеки з цього кола питань.

Діяльність субєктів адміністративного нагляду здійснюється в рамках адміністративної служби міліції, Державної автомобільної інспекції, Державної пожежної охорони, Державної служби охорони при МВС України, які здійснюють нагляд за станом різних обєктів. Однак їх зміст і призначення дуже специфічні. Піднаглядні обєкти поділяються на такі групи:

суспільні відносини, що виникають у сфері громадського порядку, де субєктом нагляду виступають органи внутрішніх справ в особі відповідних служб міліції (патрульно-постова служба, дільничні інспектори міліції тощо);

суспільні відносини, що виникають у сфері порядку управління (паспортна система, дозвільна система, режим перебування іноземних громадян і осіб без громадянства на території України). Субєктами тут виступають також структурні підрозділи міліції.

Особливе місце в числі субєктів адміністративного нагляду займає Державна автомобільна інспекція МВС України (далі ДАІ), правове становище якої регулюється постановою Кабінету міністрів України від 14 квітня 1997 р. “Про Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ”. [115]

Особливий статус ДАІ визначається двома умовами:

цей підрозділ міліції здійснює нагляд за надзвичайно складним соціальним явищем ? дорожнім рухом;

правовим статусом цього підрозділу міліції, є особливості, завдяки яким він віднесений до числа державних інспекцій.

На короткій характеристики цих ознак варто зупинитися.

Особливий підхід до питань правового регулювання суспільних відносин у дорожньому русі обумовлений рядом причин. До основних з них, на наш погляд, можна віднести такі:

транспортні засоби є джерелами підвищеної небезпеки. На практиці користування такими засобами пересування на дорогах становлять особливу небезпеку як для власника транспортного засобу, так і для всіх інших учасників дорожнього руху;

суспільні відносини, що виникають у сфері дорожнього руху, значною мірою проявляють себе як надзвичайно активна категорія соціальних звязків. У результаті відповідної технічної оснащеності галузей автотранспортного парку і його функціонування, дорожній рух став настільки постійним явищем, що не залежить ні від часу доби, ні від пори року. Його інтенсивність дозволяє говорити про нього як про один із соціальних факторів, що помітно впливає на стан правопорядку в цілому;

суспільні відносини в дорожньому русі є предметом не лише адміністративного, але й цивільного та кримінального законодавства.

У Державній автомобільній інспекції найрельєфніше проявляють себе загальні тенденції системи державних інспекцій в Україні. Вони очевидні при аналізі місця і ролі Державної автомобільної інспекції з двох позицій:

а) коли ДАІ розглядається в загальному спектрі державних інспекцій;

б) коли оцінка місця цього органу ґрунтується на його статусі у вигляді складової частини системи управління в галузі внутрішніх справ.

Аналіз нормативних актів, що регламентують діяльність ДАІ, дозволяє віднести її до числа органів, основним призначенням яких є нагляд за відповідністю діяльності наглядових обєктів правовому режимові визначеному законодавством України. Для Державної автомобільної інспекції, також як і для інших інспекцій, характерне організаційне самовизначення в системі галузі: наявність надвідомчих повноважень, повязаних із широким діапазоном застосування адміністративного примусу, право та обовязок участі у визначенні правового режиму піднаглядних обєктів.

Як орган, що входить до єдиної системи державного управління, ДАІ у своїй діяльності керується (як і всі інші державні інспекції) основними соціально-політичними принципами державного управління.

На характеристику діяльності ДАІ значно впливає і та обставина, що в результаті сформованих історичних умов ця інспекція організаційно закріпилася в системі управління в галузі внутрішніх справ. Важливо зазначити, що цей організаційний варіант, власне, є оптимальним і відповідає тим обєктивно сформованим умовам, у яких протікає вся її діяльність.

Однак, належність до системи МВС України в кінцевому підсумку підкреслює особливе становище ДАІ в системі державних інспекцій. Ці особливості полягають у наступному:

1. Державна автомобільна інспекція поряд із повноваженнями, властивими більшості державних інспекцій (нагляд за станом закріпленого обєкта, задача обовязкових до виконання розпоряджень, застосування адміністративного примусу до осіб, винних у протиправній поведінці, тощо), виконує також функції по охороні громадського порядку, здійснює деякі й ...........