Основи бухгалтерського обліку - книга

Облік видів економічної діяльності

Київ -- знання 2004

ЗМІСТ

Передмова 13

Розділ 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ 17

Сутність, функції, мета та особливості бухгалтерського обліку 18

Предмет та обєкти бухгалтерського обліку 21

Визначення предмета та обєктів бухгалтерського обліку 21

Класифікація активів підприємства 22

Характеристика капіталу підприємства 24

Класифікація зобовязань 25

Інші обєкти бухгалтерського обліку 26

Принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності 28

Метод бухгалтерського обліку ЗО

Визначення методу та його елементів ЗО

Документація та інвентаризація ЗО

Оцінка та калькулювання 34

Бухгалтерські рахунки та подвійний запис 36

Баланс та звітність 45

6 Зміст

Синтетичний та аналітичний облік, облікові регістри 49

Форми бухгалтерського обліку 52

Порядок ведення обліку 55

Практичні завдання з теорії бухгалтерського обліку 57

Розділ 1

ОСНОВИ ТЕОРІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Нормативна база

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996.

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. № 283.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. №291.

Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобовязань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291.

Положення (стандарти) бухгалтерського обліку № 1--25, затверджені наказами Міністерства фінансів України.

Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88.

Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 08.94 р. № 69.

Методичні рекомендації із застосування регістрів бухгалтерського обліку, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2000 р. № 356.

Вказівки про склад та порядок заповнення облікових регістрів малими підприємствами, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.05.96 р. № 112.

Методичні рекомендації із застосування регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 25.06.2003 р. № 422.

Накази Міністерства статистики України "Про затвердження типових форм первинного обліку" від 29.12.95 р. № 352, від 22.05.96 р. № 144 і 145 та ін.

Перелік типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів, затверджений наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.98 р. №41.

Порядок подання фінансової звітності, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.02.2000 р. № 419.

Наказ Міністерства фінансів України "Про примітки до річної фінансової звітності" від 29.11.2000 р. № 112.

1.1. Сутність, функції, мета та особливості бухгалтерського обліку

Господарський облік виник у давні часи, коли люди почали вступати в перші господарські взаємовідносини.

Господарський облік -- це спосіб кількісного відображення і якісної характеристики господарської діяльності з метою управління нею.

Традиційними видами господарського обліку є:

бухгалтерський;

статистичний;

оперативний.

Основи теорії бухгалтерського обліку

На сьогодні існує ще податковий облік.

Бухгалтерський облік -- це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам.

Статистичний облік -- це облік масових та окремих типових господарських операцій та соціально-громадських явищ.

Оперативний облік -- це облік окремих господарських та технологічних операцій для оперативного керівництва.

Податковий облік можна визначити як систему фінансових взаємовідносин між платником податків і бюджетом з податків, зборів та податкових платежів.

Метою ведення бухгалтерського обліку є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередже-ної інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Користувачі бухгалтерського обліку поділяються на зовнішніх і внутрішніх.

Зовнішні користувачі -- банки, кредитори, інвестори, органи статистики, податкові органи тощо; внутрішні -- керівництво підприємства, засновники, акціонери, працівники підприємства.

Нині виділяють два види бухгалтерського обліку -- фінансовий і управлінський.

Фінансовий облік охоплює всі ділянки обліку, завершується складанням фінансової звітності і ведеться для зовнішніх користувачів.

Управлінський (внутрішньогосподарський) облік -- ведеться для внутрішніх користувачів.

Бухгалтерський облік дає інформацію для багатьох інших видів обліку, для аналізу, контролю та прийняття управлінських рішень, оскільки він ведеться безперервно і відображує всю господарську діяльність підприємства. Бухгалтерський облік тісно повязаний з іншими економічними науками -- аналізом господарської діяльності, статистикою, галузевими економіками, фінансами, податковим обліком, менеджментом, маркетингом тощо.

Засновником бухгалтерського обліку вважають Луку Пачолі, який в 1494 р. видав книгу "Трактат про рахунки і записи", хоча першим написав про подвійну бухгалтерію Б. Котрульї в 1458 р. У літописах вперше згадується бухгалтер (книгодержатель) в 1498 р., аудитор (контролер обліку) -- в 1324 р.

На сьогодні роль і можливості бухгалтерського обліку в суспільстві настільки підвищилися, що бухгалтер повинен бути не тільки обліковцем, а й екаунтером, тобто не тільки формувати інформацію, а й активно її використовувати.

У сучасному суспільстві інтеграція економіки набула таких розмірів, що стала необхідною уніфікація бухгалтерського обліку для того, щоб звітність одних держав була зрозумілою в інших державах. З цією метою в 1979 р. створено Комітет із міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (КМСБО) і розпочато розробку міжнародних стандартів бухгалтерського об-ліку (МСБО) -- ІА8. В 1999 р. в Україні розпочалося реформування бухгалтерського обліку згідно з МСБО і національними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО). З 2000 р. бухгалтерський облік в Україні ведеться відповідно до П(С)БО та нового Плану рахунків [6, 3, 4].

Особливості бухгалтерського обліку:

безперервний, суцільний;

обовязкове документальне підтвердження кожного господарського факту;

узагальнення в грошовому вираженні;

використання специфічних способів -- рахунки, подвійний запис, баланс.

Функції бухгалтерського обліку:

інформаційна (облікова);

обліково-контрольна;

обліково-аналітична.

Продукт бухгалтерського обліку -- це облікова інформація, облікові рішення та проекти управлінських рішень. Продукт бухгалтерського обліку нематеріальний, матеріальні тільки його носії.

Вимірники бухгалтерського обліку:

-- натуральні (кілограми, метри тощо);

трудові (людино-година, людино-день);

грошові (всі показники приводяться до єдиного грошового вимірника).

1.2. Предмет та обєкти бухгалтерського обліку

1.2.1. Визначення предмета та обєктів бухгалтерського обліку

Предмет бухгалтерського обліку -- це вивчення та відображення стану активів (господарських засобів) підприємства, їх використання та результатів роботи підприємства, узагальнених у грошовому вираженні, для задоволення потреб управління підприємством.

Сутність предмета бухгалтерського обліку розкривається через його обєкти.

Обєкти бухгалтерського обліку:

Активи.

Капітал.

Зобовязання.

Господарські процеси.

Витрати.

Доходи.

У П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" подано визначення обєктів бухгалтерського обліку.

Активами вважають ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до одержання економічних вигод у майбутньому.

Зобовязання -- це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, сприятиме зменшенню ресурсів підприємства, Що втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал -- частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобовязань.

Доходи -- це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобовязань, внаслідок чого збільшується власний капітал підприємства (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати -- зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобовязань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

Господарські процеси -- це процеси заготівлі матеріалів, виробництва продукції (робіт, послуг) та реалізації. Вони складаються з окремих господарських операцій, кожна з яких повинна бути задокументована.

Розглянемо докладніше обєкти бухгалтерського обліку.

1.2.2. Класифікація активів підприємства

Активи підприємства поділяють на оборотні, необоротні та залучені.

Оборотні активи -- грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати Балансу.

Необоротні активи -- всі активи, що не є оборотними.

Залучені активи -- активи, що не належать підприємству.

Склад активів із зазначенням номера стандарту, в якому розкривається облік відповідного активу, подано в табл. 1.1.

З погляду економічної теорії необоротні активи належать до засобів праці.

Засоби праці беруть участь у процесі виробництва неодноразово і переносять вартість на знову створений продукт частинами.

Засоби праці разом з предметами праці становлять засоби виробництва.

Предмети праці -- беруть участь у процесі виробництва один раз і переносять вартість на створений продукт повністю (виробничі запаси).

Таблиця 1.1

Розділ 1Предмети праці та засоби в обігу (товари, готова продукція, гроші, дебіторська заборгованість) становлять, як видно із на-веденої класифікації, оборотні засоби.

1.2.3. Характеристика капіталу підприємства

Нагадуємо: власний капітал -- це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобовязань. Це співвідношення активів, капіталу та зобовязань називають балансовим рівнянням:

Активи = Капітал + Зобов

До капіталу належать:

Статутний капітал.

Додатковий капітал.

Резервний капітал.

Цільове фінансування та цільові надходження.

Прибуток та ін.

Створення підприємств (крім неприбуткових) починається з формування їх статутного капіталу. Мінімальний розмір статутного капіталу для різних видів підприємств визначається законодавчо. Статутний капітал може формуватися із грошей, основних засобів, нематеріальних активів тощо. Таким чином, підприємство відразу після створення матиме капітал і активи, з яких він складається, причому в однаковому розмірі. Ця рівність покладена в основу формування бухгалтерського балансу. В процесі діяльності підприємства зростатимуть його активи, можливо, і капітал, зявляться зобовязання, але балансове рівняння завжди виконуватиметься, про що докладніше йтиметься далі.

Якщо статутний капітал підприємства формується державою, такі підприємства називаються підприємствами державної форми власності, якщо статутний капітал формується засновниками -- фізичними або юридичними особами, -- це підприємства недержавної форми власності, або недержавні підприємства.

Недержавні підприємства в процесі діяльності повинні створювати резервний капітал у розмірі 25 % статутного капіталу за рахунок відрахувань від прибутку не менш 5 % чистого прибутку за рік.

Додатковий капітал складається з емісійного доходу, вартості безоплатно отриманих активів, сум дооцінки активів тощо.

Прибуток -- це сума, на яку доходи перевищують повязані з ними витрати. Максимізація прибутку -- одне з основних завдань підприємства.

Цільове фінансування -- це надходження з бюджету, від підприємств чи від фізичних осіб на визначені цілі (на капітальні вкладення, наукові розробки, покриття збитків підприємств тощо).

1.2.4. Класифікація зобовязань

Види і склад зобовязань згідно з П(С)БО 11 "Зобовязання" подано у табл.1.2.

Таблиця 1.2

Поточні зобовязання повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців з дати Балансу або протягом операційного циклу підприємства.

Довгострокові зобовязання -- всі, які не є поточними. Якщо термін погашення довгострокового зобовязання настає в наступному році менше ніж через 12 місяців з дати Балансу, таке зобовязання переводиться до складу поточної заборгова-ності за довгостроковими зобовязаннями.

Кредиторська заборгованість -- грошові кошти підприємства, організації або установи, що підлягають сплаті відповідній юридичній або фізичній особі (кредитору).

Кредитор -- позикодавець, який дає що-небудь у борг, надає кредит.

1.2.5. Інші обєкти бухгалтерського обліку

Господарські процеси -- це процеси заготівлі, виробництва та реалізації.

Активи підприємства постійно змінюють свою форму -- за гроші купуються виробничі запаси, які потім використовуються у виробництві готової продукції; реалізація продукції знову приносить гроші і так далі. Отже, господарські процеси зумовлюють постійний кругообіг активів.

В окремих галузях діяльності може бути відсутній той чи інший процес: в торгівлі практично відсутній процес виробництва, в науковій та навчальній діяльності часто майже відсутній процес заготівлі. Бувають і специфічні процеси, до яких, наприклад, можна віднести організацію споживання в громадському харчуванні.

Господарські процеси складаються з окремих господарських операцій, наприклад, операції оприбуткування на склад виробничих запасів, їх оплата, передача зі складу у виробництво тощо.

У процесі діяльності підприємство здійснює певні витрати [П(С)БО 16] і отримує доходи [П(С)БО 15, 3].

У бухгалтерському обліку окремо обліковують доходи і витрати від різних видів діяльності підприємства (рис. 1.1).

Основна

Інша операційна

Різниця між доходами від усіх видів діяльності та витратами за всіма видами дає фінансовий результат діяльності підприємства, виражений у формі прибутку або збитку.

Доходи від основної діяльності -- це кошти, отримані від реалізації продукції, робіт, послуг, які виробляє (здійснює, надає) підприємство, за цінами, визначеними ринком. Витрати на виробництво цієї продукції складаються з витрат живої (оплата праці працівників) та уречевленої (сировина, матеріали, паливо, електроенергія тощо) праці.

Доходи та витрати від іншої операційної діяльності включають доходи від операційної оренди активів, дохід і втрати від операційної курсової різниці, штрафи, пені, неустойки отримані та сплачені та ін.

Фінансова діяльність -- це одержані дивіденди, відсотки тощо, витрати -- це витрати на сплату відсотків за кредит тощо.

Інші доходи і витрати включають доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів за вирахуванням їх собівартості, витрати від списання та уцінки необоротних активів, доходи і втрати від неопераційної курсової різниці тощо.

1.3. Принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності

У Законі [1] та в П(С)БО 1 визначено принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Принцип періодичності -- діяльність підприємства поділяється на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Фінансова звітність подається з річною періодичністю, проміжна -- з квартальною.

Автономності підприємства -- кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, тобто особисте майно та зобовязання власників не повинні відображуватися у фінансовій звітності підприємства.

Безперервності діяльності -- оцінка активів та зобовязань підприємства здійснюються, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі. Оцінка майна підприємства при безперервній діяльності та в разі його ліквідації буде різною.

Історичної (фактичної) собівартості -- всі активи підприємства оцінюють за історичною вартістю, тобто за вартістю придбання або за чистою реалізаціиною вартістю. Якщо чиста реалізаційна вартість менша від історичної собівартості, оцінка визначається виходячи із чистої реалізаційної вартості. Чиста реалізаційна вартість -- очікувана ціна реалізації активів за вирахуванням очікуваних витрат. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості визначається як різниця між всією сумою заборгованості та сумою сумнівної заборгованості. Запаси уцінюють до чистою реалізаційної вартості.

Обачності -- методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню зобовязань та витрат і завищенню оцінки активів та доходів підприємства (наприклад, запаси необхідно уцінювати, але не можна дооці-нювати).

Нарахування та відповідності доходів і витрат -- для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображуються в обліку та звітності у момент їх виникнен-ня, незалежно від дати оплати: надходження або сплати грошових коштів. Зокрема, дохід від реалізації відображується в бухгалтерському обліку за датою відвантаження продукції, а не її оплати (у податковому обліку за датою події, яка відбулася раніше -- чи відвантаження, чи оплата).

Послідовності -- підприємство повинно застосовувати обрану облікову політику постійно (з року в рік). Зміна облікової політики можлива у випадках, передбачених у національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

Повного висвітлення -- фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Превалювання змісту над формою -- операції повинні обліковуватись виходячи із їх сутності, а не лише з їх юридичної форми.

10. Єдиного грошового вимірника -- вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій у фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

11.4. Метод бухгалтерського обліку

1.4.1. Визначення методу та його елементів

Кожна наука має специфічні прийоми та способи для дослідження свого предмета (досліди у фізиці і хімії, доведення теорем у геометрії та ін.). Бухгалтерський облік повинен дати повну і достовірну оцінку господарської діяльності підприємства, стану обєктів обліку, отриманих фінансових результатів. Для цього необхідні первинне спостереження обєктів обліку, їх грошова оцінка, групування та узагальнення облікових даних.

Метод бухгалтерського обліку -- це сукупність способів та прийомів, що забезпечують отримання, обробку та видачу облікової інформації.

Окремі способи та прийоми називаються елементами методу. Традиційно виділяють такі елементи методу бухгалтерського обліку:

документація та інвентаризація;

оцінка та калькулювання;

бухгалтерські рахунки та подвійний запис;

баланс та звітність.

1.4.2. Документація та інвентаризація

Документація як елемент методу бухгалтерського обліку -- це спосіб суцільного та безперервного відображення господарських операцій за допомогою бухгалтерських документів.

Кожна господарська операція повинна бути обовязково оформлена відповідним документом, складеним з дотриманням певних вимог. Без документа операція не може бути відобра-обліку.

Документ (від лат. сіоситепіит -- доказ, свідоцтво) -- це письмове свідоцтво про здійснення господарської операції, яке надає юридичної сили даним бухгалтерського обліку.

Первинний документ -- документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Форми первинних документів з різних ділянок обліку (облік касових операцій, оплати праці тощо) затверджуються Міністерством статистики України. Внутрішні документи на підприємстві можуть мати довільну форму.

Усі первинні документи мають певну структуру. Мінімальною неподільною структурною одиницею документа є реквізит.

Реквізит -- це показник документа, що характеризує той чи інший бік господарської операції. Реквізити, необхідні для всіх документів згідно із Законом [1]:

назва документа;

дата і місце складання;

назва підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиниця;

посади відповідальних осіб та їх підписи.

Реквізит-ознака характеризує якісну сторону господарської операції (назва товару, сорт, розмір).

Реквізит-основа характеризує кількісну сторону господарської операції (кількість, ціна, сума).

Показник документа -- сукупність реквізитів-ознак та реквізитів-основ, що описують один обєкт.

Один або кілька показників визначають бухгалтерський документ.

Форми документів:

анкетна (зліва ознака, справа основа);

зональна (вертикальні або горизонтальні зони);

табличка;

комбінована.

Вимоги до бухгалтерських документів згідно з Положенням [6]:

документи можуть бути на паперових або машинних носіях;

записи повинні бути чіткими, без підчисток та помарок;

чорнила повинні бути довговічні;

виправлення завіряються особами, які підписали документ;

не дозволяються виправлення в касових та банківських документах;

документи складаються в момент здійснення господарської операції або відразу після неї;

у вільних рядках проставляється "2";

документи зберігаються в архіві.

Документооборот -- процес від складання документа до здавання його в архів.

Законодавчо визначено строки зберігання різних бухгалтерських документів в архіві [12]. Звичайно вони становлять 1--3 роки; найдовше зберігаються особові картки (75 років) та річні баланси (постійно). Відповідальність за організацію документообороту на підприємстві несе головний бухгалтер.

Відповідальність за несвоєчасне складання документів та недостовірне відображення в них даних несуть особи, які склали чи підписали ці документи.

Усі облікові дані повинні знайти повне і достовірне відобрабухгалтерських документах, але на практиці нерідко виникають розбіжності між обліковими даними та фактичною наявністю активів і зобовязань. Для усунення цих розбіжностей проводиться інвентаризація [6].

Інвентаризація (від лат. іпиепіагіит -- опис) -- це спосіб виявлення тих активів та зобовязань, які не знайшли відображення в поточному обліку.

Причини розбіжностей:

помилки в облікових записах з вини бухгалтера чи оператора обчислювальної техніки;

помилки обчислювальної техніки;

природні втрати;

стихійні лиха, пожежі;

крадіжки, обмірювання, обважування.

Види інвентаризацій:

повна -- інвентаризація всіх активів та зобовязань;

часткова -- окремих видів активів чи зобовязань;

планова -- за складеним заздалегідь планом;

позапланова -- за розпорядженням керівника або контролюючих органів.

Проведення інвентаризації обовязкове:

перед річним звітом;

у разі зміни форми власності підприємства;

у разі зміни матеріально відповідальної особи;

при стихійних лихах, пожежах;

при встановленні фактів крадіжок, зловживань, псування;

за розпорядженням судово-слідчих органів;

під час ліквідації підприємства;

при передачі в оренду майна державного підприємства.

Порядок проведення інвентаризації. Інвентаризація проводиться постійно діючими або робочими комісіями за розпорядженням керівника підприємства. Матеріально відповідальна особа передає комісії всі документи з розпискою, що всі документи передані і всі дані з них відображені в облікових регістрах. Бухгалтерія виводить залишки за рахунками. Під час інвентаризації необоротних активів та запасів складають інвентаризаційні описи. Результати інвентаризації оформлюють по-рівняльною відомістю (при інвентаризації матеріальних цінностей) або актом інвентаризації (при інвентаризації грошових коштів, розрахунків).

Регулювання інвентаризаційних різниць. Під час інвентаризації можуть бути виявлені розбіжності між фактичною наявністю активів та обліковими даними у вигляді надлишку або нестачі.

Надлишки зараховуються в дохід підприємства.

Нестачі відносять:

на винних осіб;

у межах норм природних втрат -- на витрати основної діяльності;

якщо винні не встановлені або нестачі виникли в результаті стихійних лих, крадіжок тощо, в бухгалтерському обліку їх відносять до інших операційних витрат; у податковому обліку тільки втрати від стихійних лих, пожеж тощо виключаються з оподатковуваного прибутку.

1.4.3. Оцінка та калькулювання

Одне з найважливіших питань, яке визначають міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку, -- це оцінка активів та зобовязань. У різних державах методи оцінки повинні бути ідентичні для забезпечення зіставності показників фінансової звітності.

Оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку -- це спосіб вартісної сумірності активів, зобовязань, капіталу, витрат і доходів підприємств; оцінка повинна відображати фактичні витрати живої та уречевленої праці.

Усі обєкти бухгалтерського обліку оцінюються в поточному обліку і звітності в гропіовому вираженні в грошовій одиниці держави. Валютні кошти оцінюються в двох вимірниках -- в іноземній валюті та в національній.

Оцінка повинна бути такою, щоб не збільшувати активи і не зменшувати зобовязання (згідно з принципом обачності), бо це призводить до невиправданого збільшення капіталу виходячи з балансового рівняння:

Капітал = Активи - Зобовязання.

Тому в балансі активи відображуються за найменшою з двох вартостей -- історичною або фактичною (чистою вартістю реалізації). Основні засоби відображуються в балансі за остаточною вартістю (з вирахуванням зносу).

У кожному стандарті бухгалтерського обліку наводяться методи оцінки відповідних обєктів бухгалтерського обліку при їх надходженні, вибутті та на дату балансу. Методи оцінки різних обєктів бухгалтерського обліку будуть розглянуті у розділі 2.

Калькулювання -- це спосіб визначення собівартості одиниці продукції, робіт, послуг, що включає в себе групування витрат, розмежування витрат між обєктами калькулювання, визначення собівартості окремих виробів (робіт).

Обєкти калькулювання: окремі види робіт, послуг.

Калькуляційні одиниці (залежно від видів виробництва):

один виріб;

один метр квадратний, кубічний, погонний;

одна нормогодина, машиногодина тощо.

Витрати групують за елементами та статтями витрат. Елементи витрат -- це сукупність економічно однорідних витрат:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші витрати.

Статті витрат (П(С)БО 16):

Прямі витрати -- це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обєкта витрат (наприклад, заробітна плата робітника, що виготовляє меблі, витрачені дошки тощо). Вони включають у себе прямі матеріальні витрати (сировина, матеріали тощо), прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати (відрахування на соціальні заходи, амортизаційні відрахування, витрати на утримання основних засобів тощо).

Загальновиробничі витрати -- це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного обєкта витрат економічно доцільним шляхом.

Вони включають витрати на управління цехами, дільницями, амортизацію необоротних активів загальновиробничого призначення, витрати на утримання виробничих приміщень (опалення, освітлення, водозабезпечення) та ін.

Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен обєкт витрат з використанням бази розподілу -- годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат). Наприклад:

Виріб 1 Виріб 2

Прямі витрати 1000 грн. 500 грн.

в тому числі зарплата 600 грн. 200 грн.

Загальновиробничі витрати всього 400 грн.

Кількість 10 шт. 50 шт.

Розподіл пропорційно:

до прямих витрат 266,7 грн. 133,3 грн.

до зарплати 300 грн. 100 грн.

Собівартість 1 виробу відповідно 126,7 грн. 12, 67 грн.

130 грн. 12 грн.

Докладніше це питання буде розглянуто в розділі 2.

3. Інші витрати, які не включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) -- це витрати, повязані не з виробництвом продукції, а зі звітним періодом (витрати періоду); вони списуються в повному обсязі на витрати звітного періоду.

Адміністративні витрати -- зарплата апарату управління, відрахування на соціальні заходи від цієї зарплати, витрати на службові відрядження, витрати на звязок, утримання обладнання, податки і збори, які не включені до прямих і за-гальновиробничих витрат, плата банкам за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Витрати на збут -- оплата праці працівників, що забезпечують збут, витрати на рекламу, на транспортування продукції до покупця тощо.

3.3. Інші витрати -- втрати від операційної курсової різниці, нестачі і втрати від псування цінностей, визнані штрафи, пені, неустойки, собівартість реалізованих виробничих запасів тощо.

1.4.4. Бухгалтерські рахунки та подвійний запис

Дані бухгалтерського обліку, відображені в документах, повинні бути згруповані, зокрема за видами активів та інших обєктів бухгалтерського обліку. Це необхідно для визначення залишків надходження та вибуття за кожним з обєктів обліку. З цією метою відкриваються бухгалтерські рахунки.

Бухгалтерські рахунки -- це спосіб узагальнення за економічно однорідними групами і поточного обліку активів, капіталу, зобовязань, витрат та доходів підприємства.

Для того, щоб зрозуміти сутність бухгалтерського рахунку, уявіть собі, що Ви бажаєте вести облік доходів та витрат Вашої сімї. Найзручніше це зробити, поділивши сторінки в зошиті навпіл вертикальною лінією, щоб з одного боку вписувати надходження грошей, а з другого -- витрати. З потрібною Вам періодичністю (раз на місяць чи на тиждень) можна визначити залишок коштів.

Якщо ж Ви приватний підприємець або як приватна особа ведете торгівлю на ринку, Вам потрібно вже не менше трьох таких зошитів -- для обліку грошей, товарів та розрахунків з постачальниками. Оце в найпростішому варіанті і буде бухгалтерський рахунок -- сторінка, поділена навпіл, де з одного боку відображується збільшення (грошей, товарів, боргів), а з другого -- їх зменшення. При цьому кожна половина сторінки може бути поділена на кілька граф -- для відображення руху за різними видами товарів або за різними статтями витрачання грошей.

На великому підприємстві таких рахунків потрібно набагато більше -- для обліку запасів, основних засобів, статутного капіталу, розрахунків з бюджетом, з різними дебіторами, кредиторами та ін. Тобто для кожного з обєктів бухгалтерського обліку відкривається окремий рахунок.

У теорії бухгалтерського обліку рахунок зображують у вигляді великої літери Т (Т-рахунок), при цьому ліва сторона рахунку називається "Дебет" (скорочено Д-т або Дт), а права -- "Кредит" (К-т, Кт):

Д-т К-т

Сальдо початкове Обороти кредитові

Обороти дебетові Сальдо кінцеве

Дебет (від лат. АеЬеі -- винен) -- лівий бік бухгалтерського рахунку.

Кредит (від лат. кгесШ -- вірити) -- правий бік рахунку.

Сальдо -- залишок по рахунку на початок або кінець періоду; в більшості випадків кінцеве сальдо по рахунках визначають у кінці кожного місяця.

Обороти -- зміни за дебетом і кредитом рахунків у результаті господарських операцій.

Наголосимо, що рахунки відкриваються для кожного з обєктів бухгалтерського обліку. При цьому рахунки для обліку активів побудовані таким чином, що в них збільшення активів відображується за дебетом, а зменшення -- за кредитом; на рахунках капіталу і зобовязань, навпаки, збільшення відображується за кредитом, а зменшення -- за дебетом. При-гадаємо балансове рівняння і, забігаючи наперед, зазначимо, що в бухгалтерському балансі активи відображуються з лівого боку, а капітал та зобовязання з правого; називаються, відповідно, актив і пасив балансу.

Щодо балансу бухгалтерські рахунки бувають активні (А), пасивні (П) та активно-пасивні (А-П).

Активні рахунки -- рахунки для обліку наявності та руху активів та витрат підприємства; в основному, вони відкрива-ються для статей активу балансу; збільшення активів відображується за дебетом рахунку, зменшення -- за кредитом, сальдо дебетове.

Пасивні рахунки -- рахунки для обліку капіталу, зобовязань та доходів підприємства, відкриваються, головним чином, для статей пасиву балансу; збільшення відображується за кредитом, зменшення -- за дебетом рахунку, сальдо кредитове.

Активно-пасивні рахунки -- це рахунки, на яких може бути і дебетове, і кредитове сальдо (головним чином, це рахунки розрахунків та фінансових результатів).

Визначення кінцевого сальдо активного рахунку:

Сальдо кінцеве = Сальдо початкове дебетове + + Обороти за дебетом -- Обороти за кредитом.

Визначення кінцевого сальдо пасивного рахунку:

Сальдо кінцеве = Сальдо початкове кредитове + + Обороти за кредитом -- Обороти за дебетом.

Основи теорії бухгалтерського обліку 39Приклади

Активний рахунок

Пасивний рахунок

Активно-пасивний рахунок

По рахунках розрахунків сальдо визначається розгорнуто -- за кожним дебітором або кредитором, а пізніше згортається.

Усі підприємства в Україні (крім бюджетних підприємств і банків) користуються єдиним Планом рахунків [3], який наведено в додатку Б. В Плані рахунки згруповано відповідно до обєктів бухгалтерського обліку в класи. Перші три класи -- це активи (майже всі рахунки активні), 4-й клас -- капітал (пасивні головним чином), 5-й і 6-й класи -- зобовязання, 7-й -- доходи, 8-й і 9-й -- витрати (в додатку Б в окремій графі вказано характеристику кожного рахунку щодо балансу).

Кожний рахунок у Плані має свій номер: перша цифра номера означає номер класу, а друга -- номер рахунку в класі.

Багато рахунків мають субрахунки -- це рахунки другого порядку, деталізація основного рахунку; третя цифра в номері означає номер субрахунку. Підприємства можуть відкривати субрахунки другого, третього порядку.

Наприклад, до субрахунку 641 "Розрахунки за податками" треба відкрити субрахунки за видами податків:

641.1 (або 6411, 641/1) -- "Розрахунки з податку на прибуток";

641.2 (6412, 641/2) -- "Розрахунки з податку на додану вартість" тощо.

Розглянемо, як господарські операції відображаються на бухгалтерських рахунках. Тут існує чітка і гармонійна закономірність -- кожна операція спричинює зміни не менше ніж на двох рахунках одночасно.

Наприклад:

1) Отримали матеріали -- збільшення дебету субрахунку 201 "Сировина й матеріали", але одночасно збільшення боргу перед постачальниками за кредитом рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками".

2) Отримали гроші в касу з рахунку в банку -- збільшення за дебетом рахунку ЗО "Каса" і зменшення на ту саму суму за кредитом рахунку 31 "Рахунки в банках".

Таким чином, сума кожної операції відображується одночасно за дебетом одного (чи кількох) рахунків і за кредитом другого (чи кількох) рахунку. У цьому полягає сутність такого елемента методу бухгалтерського обліку, як подвійний запис.

Подвійний запис означає, що кожна господарська операція записується на бухгалтерських рахунках два або більше разів.

Кореспонденція рахунків -- це взаємозвязок між бухгалтерськими рахунками внаслідок відображення на них господарських операцій.

Якщо гроші отримані з банку в касу, то по цій операції рахунок ЗО "Каса" кореспондує з рахунком 31 "Рахунки в банку" і навпаки. В Інструкції до плану рахунків [4] для кожного рахунку наведено перелік тих рахунків, з якими він може кореспондувати за дебетом і кредитом.

Кожну господарську операцію треба відобразити на рахунках бухгалтерського обліку, тобто записати її суму за дебетом і кредитом відповідних рахунків. Це називається зробити бухгалтерське проведення (проводку).

Бухгалтерське проведення -- це відображення господарської операції та її суми на бухгалтерських рахунках із зазначенням, які рахунки дебетуються, а які кредитуються.< ...........