4) назви загальновідомих рослин: дуб, береза, верба, вишня, яблуня, жито, пшениця, гречка, буряк, мак, очерет, лобода;

5) домашніх і тварин: корова, теля, собака, свиня, курка, горобець, заєць, вовк, ведмідь, сорока;

6) приміщень і частин: хата, кімната, вікно, підлога, поріг, двері, стіна;

7) назви одягу і взуття: хустка, спідниця, плаття, штани, костюм, чоботи, черевики;

8) назви їжі і питва: хліб, каша, борщ, сир, пиріг, вареник, пиво, квас, кисіль;

9) назви меблів: стіл, стілець, лава, ліжко;

10) назви знарядь і процесів праці: сокира, молоток, коса, граблі, плуг, косити, жати, орати, читати, писати;

11) назви почуттів людини: радість, горе, щастя, етрол; гнів, ненависть;

12) назви ознак: добрий, тихий, зелений, білий, великий, малий, свіжий;

13) назви числових понять: один, два, три, чотири, десять, тридцять, сорок, тисяча, кілька, декілька;

14) назви абстрактних понять: життя, питання, воля, щастя, доля, характер, совість.

Більшість цих слів є нейтральними із стилістичного погляду і вживаються у різних функціональних стилях мови. Вони належать до загальновживаної лексики, бо зрозумілі кожній людині, яка володіє українською мовою. До загальновживаних належать і ті слова, які є назвами нових речей і понять, що широко побутують у суспільстві (електрика, телевізор, холодильник, стінка, диван, тюль тощо).

У словниковому складі української мови є значна частина професійної лексики, яка повязана з назвами різних знарядь, матеріалів, процесів виробництва. У кожній галузі виробництва, професійній діяльності створюється своя лексика. Наприклад, слова іменник, підмет, словосполучення вживаються в мовознавстві; урок, педрада, дидактика - в педагогіці; метан, азот, пропан - у хімії; плуг, леміш, чепіга, зяб, розора - в сільському господарстві та ін. Ця лексика міститься у тлумачних термінологічних словниках.

Терміном називається спеціальне слово, що вживається для найменування конкретного поняття з якоїсь галузі знання.

У словниковому складі української мови є значна частина діалектизмів, тобто слів, які вживаються лише на якійсь території України: портовина - скатертина, городник - лопата для копання, боцян - чорногуз.

Діалектизми не входять до лексичного складу української літературної мови, але використовуються у художніх творах для передачі життя і мови людей певної території.

Власне українська лексика є кількісно найбільшим шаром у словниковому складі української мови. Власне українські слова виражають специфіку української мови тобто те, чим вона на лексичному рівні відрізняється від інших словянських мов. Переважна більшість власне українських слів виникла на основі лексичного складу давньоруської і спільнословянської мов. Ці слова за будовою частіше є похідними (баритися, батьківщина, заздалегідь, карбованець, лелеко, панувати, самітність, щодня, чемність).

Власне українські слова мають різні значення: називають предмети, явища природи, життя і побут людей, їхню виробничу діяльність тощо: гай, смуга, тато, жовтень, січень, галушка, багаття, мрія, відродження, незалежність, щоденник, зупинка, наступний, хурделиця, сівба, чересло, бандура, вареники, прапор, сіяч, вихователь, хвіртка, долівка, горище, повітка, дровітня, затірка, капусняк, кваша.

Специфічність власне української лексики зумовлюється насамперед вживанням особливих іменникових суфіксів:

- ин(а): година, хвилина, тканина;

- ин(и); відвідини, роковини, заручини;

- амин(а), - яним(а): біганина, стрілянина;

- щин(а), - ччин(а): Київщина, козаччина;

- ник, - ниц(я): візник, заступник, заступниця;

-івник, - юшщ(я), - ааьник, - альнигЦя), - шіьник, - ипьниц(я): газівник, фрезерувальник, формувальниця, волочильник;

- ець: правець, пролювець, швець;

- к(а) (для жіночого роду): вчителька, лікарка, організаторка;

-ій, - водій, носій;

- ень: красень, велетень;

- ань: здоровань, горбань;

- ищ(е)? днище, горище, дідище, бабище;